Ксефалгин инструкция, показания, состав, побочные эффекты, цены в аптеках

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

КСЕФАЛГІН

(XEFALGIN)

Склад:

діюча речовина: lornoxicam;

1 флакон містить 8 мг лорноксикаму;

допоміжні речовини:  манітол, трометамол, динатрію едетат.

Лікарська форма. Порошок  для   розчину для ін’єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: жовтий порошок, після розчинення якого утворюється прозорий жовтий розчин.

Фармакотерапевтична група. Нестероїдні протизапальні та протиревматичні засоби. Оксиками.  Код АТХ  М01А С05.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Ксефалгін є нестероїдним протизапальним засобом з аналгезивними та протизапальними властивостями, належить до класу оксикамів. Механізм дії лорноксикаму в основному пов’язаний  з інгібуванням синтезу простагландинів (інгібування ферменту циклооксигенази), що приводить до десенсибілізації периферичних ноцицепторів та інгібування запалення. Також передбачається центральний вплив на ноцицептори, який не пов’язаний  з протизапальною дією. Ксефалгін не впливає на життєво важливі показники (наприклад, температура тіла, частота дихання, частота серцевих скорочень, артеріальний тиск, ЕКГ, спірометрія).

Аналгезивні властивості лорноксикаму були успішно продемонстровані у декількох клінічних дослідженнях у процесі розробки препарату.

У зв’язку з місцевим подразненням шлунково-кишкового тракту і системною ульцерогенною дією, пов’язаною з інгібуванням синтезу простагландину (PG),  застосування лорноксикаму та інших нестероїдних протизапальних засобів (НПЗЗ) часто призводить до розвитку шлунково-кишкових ускладнень.

Фармакокінетика.

Абсорбція. Ксефалгін 8 мг, порошок для розчину для ін’єкцій, призначений для внутрішньовенного та внутрішньом’язового введення. Максимальна концентрація у плазмі крові (Сmax) після внутрішньом’язового введення препарату досягається приблизно через            0,4 години. Абсолютна біодоступність [розрахована за площею під фармакокінетичною кривою «концентрація – час» (AUC)] після внутрішньом’язового введення препарату становить 97 %.

Розподіл. У плазмі крові лорноксикам знаходиться у незміненому стані та у неактивній формі свого гідроксильованого метаболіту. Зв’язування лорноксикаму з білками плазми крові становить 99 % і не залежить від його концентрації.

Біотрансформація. Ксефалгін активно метаболізується у печінці шляхом гідроксилювання спочатку у неактивний 5-гідроксилорноксикам. Лорноксикам піддається біотрансформації з участю цитохрому CYP2С9. Метаболізм цього ферменту внаслідок генетичного поліморфізму може бути сповільненим або інтенсивним у різних осіб, що може призводити до помітного збільшення рівнів лорноксикаму у плазмі крові в осіб зі сповільненим метаболізмом. Гідроксильований метаболіт не має фармакологічної активності.  Лорноксикам повністю метаболізується. Приблизно 2/3 виводиться через печінку і 1/3 виводиться нирками у вигляді неактивної сполуки.

Під час досліджень на моделях тварин лорноксикам не спричиняв індукції печінкових ферментів. У клінічних дослідженнях не спостерігалася акумуляція лорноксикаму після багаторазового прийому рекомендованих доз. Ці результати були підтверджені даними моніторингу безпеки та ефективності лікарських засобів за 1 рік дослідження.

Виведення. Період напіввиведення початкової речовини становить 3–4 години. Після перорального прийому близько 50 % виводиться з калом, 42 % виводиться нирками, в основному у вигляді 5-гідроксилорноксикаму. Період напіввиведення 5-гідроксилорноксикаму становить близько 9 годин після парентерального застосування препарату 1 або 2 рази на добу.

У пацієнтів літнього віку (понад 65 років) кліренс знижується на 30–40 %. Крім зниження кліренсу, немає істотних змін у кінетичному профілі лорноксикаму у пацієнтів літнього віку.

Немає істотної зміни кінетичного профілю лорноксикаму у пацієнтів із нирковою або печінковою недостатністю, за винятком кумуляції у пацієнтів з хронічним захворюванням печінки, після 7 днів терапії із застосуванням добових доз 12 мг та 16 мг.

Клінічні характеристики.

Показання.

Короткочасне лікування гострого болю легкого та помірного ступеня.

Протипоказання.

- Гіперчутливість до лорноксикаму або до компонентів препарату;

- тромбоцитопенія;

- гіперчутливість (симптоми,  подібні до таких  при астмі, риніті,  ангіоневротичному набряку або уртикарії ) до інших НПЗЗ, включаючи ацетилсаліцилову кислоту;

- тяжка форма серцевої недостатності;

- шлунково-кишкові кровотечі, церебрально-судинні або інші кровотечі;

- шлунково-кишкова кровотеча або перфорація виразки в анамнезі, пов’язані з попередньою терапією НПЗЗ;

- активна рецидивна пептична виразка шлунка/кровотеча або рецидивна пептична виразка шлунка/кровотеча в анамнезі (два або більше окремих доведених епізодів розвитку виразки або кровотечі);

- тяжка форма печінкової недостатності;

- тяжка форма ниркової недостатності (рівень сироваткового креатиніну  > 700 мкмоль/л);

- III триместр вагітності.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій. 

У разі одночасного застосування лорноксикаму з іншими лікарськими засобами можливі такі  взаємодії:

-  Циметидин: підвищення концентрації лорноксикаму у плазмі крові (взаємодії між лорноксикамом та ранітидином або лорноксикамом та антацидами не виявлено).

-  Антикоагулянти: НПЗЗ можуть підсилювати дію антикоагулянтів, наприклад варфарину (див. розділ «Особливості застосування»). Слід проводити ретельний моніторинг рівня міжнародного нормалізованого індексу.

-  Фенпрокумон: знижується ефективність лікування фенпрокумоном.

-  Гепарин: нестероїдні протизапальні засоби збільшують ризик виникнення спинномозкової/ епідуральної гематоми при застосуванні одночасно з гепарином під час спинномозкової або епідуральної анестезії.

-  Інгібітори АПФ: може зменшуватися  дія інгібіторів АПФ.

-  Діуретики: послаблення діуретичного та гіпотензивного ефекту петльових, тіазидних і калійзберігаючих діуретиків.

-  Блокатори бета-адренорецепторів: зниження гіпотензивного ефекту.

-  Блокатори рецепторів ангіотензину ІІ: зниження гіпотензивного ефекту.

-  Дигоксин: зниження ниркового кліренсу дигоксину.

- Кортикостероїди: збільшення ризику виникнення шлунково-кишкових виразок або кровотеч.

-  Антибактеріальні засоби групи хінолону: підвищується ризик виникнення судом.

-  Антитромбоцитарні препарати: підвищується ризик виникнення шлунково-кишкових кровотеч.

-  Інші НПЗЗ: підвищується ризик виникнення шлунково-кишкових кровотеч.

-  Метотрексат: підвищення концентрації метотрексату у сироватці крові, що призводить до збільшення його токсичності. При одночасному застосуванні необхідний ретельний моніторинг.

-  Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС): підвищений ризик виникнення шлунково-кишкових кровотеч.

-  Препарати літію: НПЗЗ знижують нирковий кліренс літію, таким чином концентрація сироваткового літію може перевищувати поріг токсичності. Необхідно контролювати рівень літію в сироватці крові, особливо на початку лікування, при коригуванні дози та припиненні лікування.

-  Циклоспорин: підвищення концентрації циклоспорину у сироватці крові. Можливе підвищення нефротоксичності циклоспорину, що зумовлено ефектами, опосередкованими простагландинами нирок. Під час комбінованої терапії необхідно контролювати функцію нирок.

-  Похідні сульфанілсечовини (наприклад, глібенкламід): підвищується ризик гіпоглікемії.

-  Індуктори та інгібітори CYP2C9 ізоферментів: лорноксикам [як і інші НПЗЗ, що залежать від цитохрому Р450 2С9 (CYP2C9 ізофермент)] взаємодіє з  індукторами та інгібіторами СYP2С9 ізоферментів.

-  Такролімус: підвищений ризик нефротоксичності внаслідок зниження синтезу простацикліну в нирках. Під час комбінованої терапії необхідно контролювати функцію нирок.

-  Пеметрексед: НПЗЗ можуть знижувати нирковий кліренс пеметрекседу, внаслідок чого підвищується ниркова та шлунково-кишкова токсичність і мієлосупресія.

Особливості застосування.

У разі наявності нижченаведених  порушень препарат слід призначати тільки після ретельної оцінки очікуваної користі від терапії і можливого ризику:

- Серцево-судинні ризики: НПЗЗ підвищують ризик серйозних серцево-судинних тромботичних ускладнень, таких як інфаркт міокарда або інсульт, що можуть мати летальні наслідки. Цей ризик збільшується зі збільшенням тривалості застосування. Хворі із серцево-судинними захворюваннями або наявністю факторів ризику серцево-судинних захворювань більш схильні  до таких ускладнень. НПЗЗ протипоказані для лікування періопераційного болю при операціях аортокоронарного шунтування.

- Шлунково-кишкові фактори ризику: НПЗП підвищують ризик серйозних шлунково-кишкових побічних ефектів, таких як запалення, кровотеча, виразка і перфорація шлунка або кишечника, які можуть мати летальні наслідки.

Вказані побічні ефекти можуть з’являтися відбутися в будь-який час при застосуванні  препарату і виникати без попередніх симптомів. Пацієнти похилого віку  мають більший ризик  серйозних шлунково-кишкових ускладнень.

- Ниркова недостатність: Ксефалгін слід  застосовувати з обережністю  хворим з порушенням функції нирок від легкого (креатинін в сироватці  150–300 мкмоль/л) до помірного (креатинін сироватки 300–700 мкмоль/л) ступеня, оскільки від  рівня ниркових простагландинів залежить нирковий  кровообіг.

Лікування  лорноксикамом має бути припинено, якщо функція нирок погіршується під час лікування.

Функцію нирок слід контролювати у пацієнтів, які перенесли серйозні операції,  мають серцеву недостатність, які отримують лікування з сечогінними засобами,  препаратами, які здатні викликати ушкодження нирок.

- Пацієнти  з порушеннями згортання крові: рекомендується ретельний клінічний моніторинг і оцінка лабораторних показників (наприклад, показника - Активований Частковий Тромбопластичний Час (АЧТЧ).

- Печінкова недостатність (наприклад, цироз печінки): у пацієнтів  з порушенням функції печінки слід проводити ретельний клінічний моніторинг та лабораторні дослідження, оскільки  може відбуватися накопичення лорноксикаму (збільшення показника AUC) після лікування із застосуванням  добових доз 12–16 мг. Але встановлено, що зниження функцій печінки практично не впливає на фармакокінетичні параметри лорноксикаму в порівнянні зі здоровими суб’єктами.

- Тривале лікування (більше 3 місяців): рекомендується регулярно оцінювати гематологічгні показники (гемоглобін), функцію нирок (креатинін) і рівень ферментів печінки.

- Пацієнти похилого віку (понад 65 років): рекомендується моніторинг функції нирок і печінки. Літні пацієнти після операції потребують особливої обережності.

Слід уникати застосування лорноксикаму  з іншими НПЗЗ, включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2. 
Небажані ефекти можуть бути зведені до мінімуму при застосуванні найнижчої  ефективної дози протягом найкоротшого часу, необхідного для контролю (полегшення) симптомів.

Для вищезазначених груп пацієнтів та пацієнтів, які паралельно приймають низькі дози ацетилсаліцилової кислоти або інші препарати, що збільшують ризик виникнення шлунково-кишкових ускладнень, слід розглянути необхідність  призначення захисних засобів (наприклад, мізопростолу або інгібіторів протонної помпи). Рекомендується проведення клінічного спостереження.

З особливою обережністю призначати препарат пацієнтам, які одночасно застосовують лікарські засоби, що  підвищують ризик виникнення виразки чи кровотечі, наприклад пероральні кортикостероїди, антикоагулянти (варфарин), селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну або антитромботичні препарати  (ацетилсаліцилова кислота).

У разі виникнення кровотечі або виразки шлунково-кишкового тракту  у пацієнтів, які приймають лорноксикам, лікування необхідно припинити.

НПЗЗ слід з обережністю приймати пацієнтам зі шлунково-кишковими захворюваннями в анамнезі (виразковий коліт, хвороба Крона), оскільки їхній стан може погіршитися.

Слід з обережністю застосовувати препарат пацієнтам з артеріальною гіпертензією та/або серцевою недостатністю в анамнезі, оскільки внаслідок прийому НПЗЗ можливі набряки та затримка рідини в організмі.

Необхідно спостерігати за пацієнтами з артеріальною гіпертензією та/або застійною серцевою недостатністю від легкого до помірного ступеня тяжкості в анамнезі, оскільки терапія НПЗЗ може супроводжуватися такими явищами, як затримка рідини і набряки.

Є клінічні дослідження та епідеміологічні дані, які дозволяють припустити, що застосування деяких НПЗЗ (особливо довготривала терапія або у високих дозах)  пов’язано з  підвищенням ризику артеріальних тромботичних явищ (наприклад, інфаркту міокарда чи інсульту). Недостатньо даних для того, щоб виключити такий ризик при прийомі лорноксикаму.

 Пацієнтам із неконтрольованою артеріальною гіпертензією, хронічною серцевою недостатністю, ішемічною хворобою серця, захворюваннями периферичних артерій та/або цереброваскулярними порушеннями лорноксикам слід призначати тільки після ретельної оцінки показань. Оцінка показань також потрібна перед призначенням тривалого лікування пацієнтам із факторами ризику виникнення серцево-судинних захворювань (наприклад, гіпертензія, гіперліпідемія, цукровий діабет, куріння).

Супутнє лікування НПЗЗ і гепарином збільшує ризик спинномозкової/ епідуральної гематоми при спинномозковій або епідуральній анестезії.

 Дуже рідко на фоні застосування НПЗЗ виникають тяжкі шкірні реакції, що включають ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса – Джонсона і токсичний епідермальний некроліз, іноді деякі з них закінчуються летально. Ризик розвитку таких реакцій найбільш високий на початку лікування: у більшості випадків такі реакції виникають у перший місяць прийому препарату. Прийом лорноксикаму слід припинити при перших ознаках шкірного висипу, ураження слизових оболонок та інших проявах гіперчутливості.

Ксефалгін пригнічує агрегацію тромбоцитів, збільшуючи час згортання крові. Препарат слід з обережністю призначати пацієнтам зі схильністю до кровотеч.

Супутнє лікування НПЗЗ і такролімусом підвищує ризик нефротоксичності внаслідок послаблення синтезу простацикліну в нирках. При такій комбінованій терапії необхідно ретельно контролювати функцію нирок.

Як і більшість інших НПЗЗ, лорноксикам може спричиняти епізодичне підвищення трансаміназ, білірубіну в сироватці крові, а також збільшення концентрації в крові сечовини і креатиніну, так само, як і інші відхилення лабораторних показників від норми. Якщо відхилення лабораторних показників суттєві та тривають довгий час, лікування необхідно припинити та провести необхідне дослідження. 

Ксефалгін, як і інші препарати, що пригнічують циклооксигеназу/синтез простагландинів, можуть послаблювати фертильність, тому препарат не рекомендується застосовувати жінкам, які намагаються завагітніти. Жінкам, які мають труднощі з настанням вагітності або проходять обстеження з причини безпліддя, необхідно відмінити прийом лорноксикаму.

Пацієнти з токсичним впливом на шлунково-кишковий тракт в анамнезі, особливо літнього віку, мають повідомити про будь-які незвичні абдомінальні симптоми (особливо про шлунково-кишкову кровотечу) на початку лікування.

При наявності вітряної віспи у виняткових випадках можуть розвинутися тяжкі інфекційні ураження шкіри та м’яких тканин. До цього часу не можна виключати вплив НПЗЗ на погіршення перебігу цих інфекційних захворювань. Рекомендується уникати застосування лорноксикаму при наявній вітряній віспі.

Застосовують з обережністю хворим на бронхіальну астму або з даним захворюванням в анамнезі, оскільки НПЗЗ провокують  бронхоспазм у таких пацієнтів. 

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність. Ксефалгін протипоказаний у ІІІ триместрі вагітності. Клінічних даних щодо застосування лорноксикаму у І–ІІ триместрах вагітності та під час пологів немає, тому препарат не рекомендується застосовувати у цей період.

Немає достатніх даних щодо застосування лорноксикаму вагітним жінкам. Дослідження на тваринах показали репродуктивну токсичність.

Пригнічення синтезу простагландину може негативно позначитися на вагітності та/або розвитку ембріона/плода. Дані епідеміологічних досліджень свідчать про підвищення ризику невиношування вагітності, а також розвитку вад серця при застосуванні інгібіторів синтезу простагландинів на ранніх термінах вагітності. Ризик зростає при збільшенні дози та тривалості терапії.

Під час ІІІ триместру вагітності при застосуванні будь-яких інгібіторів синтезу простагландину можливі такі впливи на плід:

-  серцево-легенева токсичність (передчасне закриття артеріальної протоки і легенева гіпертензія);

-  порушення функції нирок, яке може прогресувати до ниркової недостатності з проявом олігогідроамніозу.

Вагітна жінка наприкінці вагітності та плід  можуть зазнати таких впливів  від застосування інгібіторів синтезу простагландинів:

-  можливе збільшення тривалості кровотеч;

-  пригнічення скорочувальної функції матки, що може призвести до затримки або збільшення тривалості пологів.

Таким чином, застосування лорноксикаму протипоказане у ІІІ триместрі вагітності.      

Період годування груддю. Немає даних щодо екскреції лорноксикаму у  грудне молоко людини. Відносно високі концентрації лорноксикаму екскретуються у молоко тварин. Тому лорноксикам не слід застосовувати у період годування груддю.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами. У разі виникнення запаморочення та/або сонливості внаслідок прийому лорноксикаму не слід керувати автотранспортом або працювати з іншими механізмами.

Спосіб застосування та дози.

Ця  лікарська форма препарату призначена для початкової терапії та для швидкого досягнення знеболювального ефекту або якщо застосування пероральних препаратів чи супозиторіїв неможливе. Для всіх пацієнтів відповідний режим дозування має ґрунтуватися на індивідуальній відповіді на лікування.

Рекомендована доза - 8 мг внутрішньовенно або внутрішньом’язово. Деякі пацієнти потребують додаткового введення дози 8 мг у перші 24 години.

Максимальна добова доза становить 16 мг.

Тривалість внутрішньовенного введення розчину має бути не менше 15 секунд, внутрішньом’язового - не менше 5 секунд.

Після приготування розчину голку слід замінити.

Для внутрішньом’язової ін’єкції  необхідна довга голка, що забезпечує глибоке введення.

Лікарський засіб призначений лише для одноразового використання.

Розчин для ін’єкцій готувати безпосередньо перед застосуванням: вміст 1 флакона (8 мг ліофілізату) розчиняти водою для ін’єкцій (2 мл).

Доведено  сумісність лорноксикаму  з розчином 0,9 % NaCl, розчином глюкози (декстрози) 5 %  і розчином Рінгера.

Пацієнти літнього віку (понад 65 років), крім осіб з порушенням функції печінки або нирок, коригування дози не потребують, але слід з обережністю застосовувати лорноксикам у зв’язку з імовірністю виникнення побічних реакцій з боку шлунково-кишкового тракту.

Ниркова недостатність. Пацієнти з легким та помірним ступенем ниркової недостатності потребують зниження дози препарату.

Печінкова недостатність. Пацієнти з помірним ступенем печінкової недостатності потребують зниження дози препарату.

Небажані реакції можна мінімізувати за допомогою прийому найменшої ефективної дози препарату протягом  найкоротшого періоду часу, необхідного для контролю симптомів.

Діти. Препарат не рекомендується застосовувати дітям віком до 18 років у зв’язку з недостатністю клінічних даних щодо ефективності та безпеки препарату. 

Передозування.

На сьогодні даних відносно передозування, що дозволили б визначити його наслідки або запропонувати специфічне лікування, немає. У результаті передозування лорноксикаму можуть спостерігатися такі симптоми: нудота, блювання, церебральні симптоми (запаморочення, порушення зору). У тяжких випадках можливі: атаксія, з переходом у  кому і судоми, ураження печінки і нирок,  порушення згортання крові.

При відомому або передбачуваному передозуванні слід припинити застосування препарату. Завдяки короткому періоду напіввиведення лорноксикам швидко виводиться з організму. Діалізу не піддається. На цей час специфічний антидот невідомий. Для лікування шлунково-кишкових розладів можна застосовувати, наприклад, аналог простагландину або ранітидин.

Побічні реакції.

Найчастіше побічні реакції НПЗЗ були пов’язані зі шлунково-кишковим трактом. При прийомі лікарського засобу можуть виникати пептичні виразки, перфорація або шлунково-кишкова кровотеча, що іноді закінчується летально, особливо в осіб літнього віку. Нудота, блювання, діарея, метеоризм, запор, диспепсія, біль у животі, мелена, гематемезис, виразковий стоматит, загострення коліту та хвороби Крона були зареєстровані при лікуванні НПЗЗ. Рідше спостерігалися гастрити.

Вважається, що приблизно у 20 % пацієнтів, які лікувалися лорноксикамом, можуть виникати побічні явища. Найчастішими побічними  явищами лорноксикаму є нудота, диспепсія, розлад травлення, біль у животі, блювання, діарея. Ці симптоми загалом спостерігалися менш ніж у        10  % пацієнтів, які брали участь у дослідженні. 

Набряки, артеріальна гіпертензія та серцева недостатність були зареєстровані при лікуванні НПЗЗ.

Клінічні дослідження та епідеміологічні дані показують, що застосування деяких НПЗЗ, особливо у високих дозах і при тривалому прийомі,  підвищує ризик артеріальних тромботичних явищ, наприклад  інфаркту міокарда або інсульту.    

Небажані ефекти за частотою виникнення класифікують за такими категоріями: дуже часто               (> 1/10); часто (> 1/100, < 1/10); нечасто (> 1/1000, < 1/100);  рідко (> 1/10000, < 1/1000); дуже рідко (< 1/10000), невідомо (частота не може бути оцінена за наявними даними).

Інфекції та інвазії.

Рідко: фарингіти.

З боку крові та  лімфатичної системи.

Рідко: анемія, тромбоцитопенія, лейкопенія, подовження тривалості кровотечі.

Дуже рідко: екхімоз.

З боку імунної  системи.

Рідко: реакції гіперчутливості, анафілактоїдні реакції та анафілаксія.

Метаболічні та аліментарні розлади.

Нечасто: втрата апетиту, зміни маси тіла.

Психічні порушення.

Нечасто: інсомнія, депресія.

Рідко: сплутаність свідомості, нервозність,  збудженість.

З боку нервової системи.

Часто: легкий та транзиторний головний біль, запаморочення. 

Рідко: сонливість, парестезія, порушення смакових відчуттів (дисгевзія), тремор, мігрень.

Дуже рідко: асептичний менінгіт у пацієнтів із системним червоним вовчаком (СЧВ) та змішаним захворюванням сполучної тканини.

З боку органів зору.

Нечасто: кон’юнктивіт.

Рідко: порушення зору.

З боку органів слуху та рівноваги.

Нечасто: вертиго, шум у вухах.

З боку серцево-судинної системи.

Нечасто: серцебиття, тахікардія, набряки, серцева недостатність, почервоніння обличчя.

Рідко: гіпертензія, припливи жару, крововиливи, гематоми.

З боку дихальної системи.

Нечасто: риніти.

Рідко: диспное, кашель, бронхоспазм.

З боку травної системи.

Часто: нудота, біль у животі, диспепсія, діарея, блювання.

Нечасто: запор, метеоризм, відрижка, сухість у роті, гастрити, виразка шлунка, абдомінальний біль у верхній частині живота, виразка дванадцятипалої кишки, виразки слизової ротової порожнини.

Рідко: мелена, гематемезис, стоматит, езофагіт, гастроезофагеальний рефлюкс,  дисфагія, афтозний стоматит, глосит, перфорація пептичної виразки, шлунково-кишкова кровотеча. 

З боку печінки та жовчовивідних шляхів.

Нечасто: підвищення рівня печінкових ферментів (АЛТ, АСТ).

Рідко: печінкова недостатність.

Дуже рідко: токсична дія на печінку, у результаті чого можливий розвиток печінкової недостатності, гепатиту, жовтяниці, холестазу.

З боку шкіри  та підшкірних тканин.

Нечасто: висипання, свербіж, підвищене потовиділення, еритематозний висип, уртикарія, ангіоневротичний набряк, алопеція.

Рідко: дерматити,  пурпура, екзема.

Дуже рідко: набряк і бульозні реакції, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз.

З боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини.

Нечасто: артралгія.

Рідко: відчуття болю у кістках, м’язові спазми, міалгія.

З боку нирок та сечовивідних шляхів.

Рідко: ніктурія, порушення сечовиділення, підвищення рівня азоту сечовини і креатиніну в крові.

Дуже ріко: гостра ниркова недостатність у пацієнтів із захворюваннями нирок, що залежить від ниркових простагландинів та відіграють важливу роль у підтримці ниркового кровотоку (див. розділ «Особливості застосування»). Нефротоксичність у різних формах, включно з нефритами та нефротичним синдромом, є класо-специфічним ефектом НПЗЗ.

Загальні розлади.

Нечасто: нездужання, набряк обличчя.

Рідко: астенія.

Термін придатності. 2 роки.

З мікробіологічної точки зору розчин препарату слід використати негайно. Якщо розчин  не використано одразу,  термін та умови зберігання відновленого розчину до його застосування є відповідальністю користувача.

Умови зберігання. Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 30 °С, у недоступному для дітей місці.

Несумісність. Цей лікарський засіб не слід змішувати з іншими лікарськими засобами, за винятком зазначених в інструкції для медичного застосування.

Упаковка. По 5 флаконів у пачці з картону.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник. Глобал  Фармацеутікалс Індастріас/ Global Pharmaceuticals Industries

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.

 Частина № 2А, 5а Індустріальна зона, 6го  Жовтня місто,  Єгипет / Part no. 2A, 5th Industrial Zone, 6th  of October City, Egypt.

Заявник.

ПРАТ «ФІТОФАРМ».

Місцезнаходження заявника.

Україна, 02152, м. Київ, проспект Павла Тичини,  будинок 1В, офіс А 504.