- Медикаменты
- Противомикробные средства
- Цебанекс
Цебанекс инструкция, показания, состав, побочные эффекты, цены в аптеках
ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування лікарського засобу
ЦЕБАНЕКС®
(CEBANEX)
Cклад:
діючі речовини: cefoperazone and sulbactam;
1 флакон містить цефоперазону натрію у перерахуванні на цефаперазон
Лікарська форма.
Порошок для розчину для ін’єкцій.
Основні фізико-хімічні властивості: від білого до майже білого кольору кристалічний порошок, при додаванні до порошку стерильної води для ін'єкцій отримуємо прозорий ледь жовтуватого кольору розчин, рН розчину 4,0-6,5.
Фармакотерапевтична група. Протимікробні засоби для системного застосування. Цефалоспорини III покоління. Код АТХ J01D D62.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка.
Цебанекс® є комбінацією сульбактаму натрію та цефоперазону натрію. Сульбактам натрію є похідним основного пеніцилінового ядра. Він є необоротним інгібітором бета-лактамази та застосовується тільки парентерально. За хімічною структурою це сульфон натрію пеніцилінату.
Антибактеріальним компонентом сульбактаму/цефоперазону є цефоперазон натрію –напівсинтетичний цефалоспориновий антибіотик III покоління широкого спектра дії, застосовується тільки парентерально та діє проти чутливих мікроорганізмів у стадії активної мультиплікації шляхом пригнічення біосинтезу мукопептиду клітинної мембрани.
Сульбактам не має вираженої антибактеріальної активності, за винятком активності проти Neisseriaceae та Acinetobacter. Однак біохімічні дослідження на безклітинних бактеріальних системах показали, що сульбактам є необоротним інгібітором найважливіших бета-лактамаз, що продукуються мікроорганізмами, резистентними до бета-лактамних антибіотиків.
Потенціал сульбактаму щодо запобігання деструкції пеніцилінів та цефалоспоринів резистентними мікроорганізмами підтверджений у дослідженнях резистентних штамів на цілісних мікроорганізмах, в яких сульбактам продемонстрував виражений синергізм з пеніцилінами та цефалоспоринами. Оскільки сульбактам також зв’язується з деякими пеніцилінзв’язуючими білками, чутливі штами стають вразливішими до дії сульбактаму/цефоперазону, ніж до дії одного цефоперазону.
Комбінація сульбактаму та цефоперазону є активною проти всіх мікроорганізмів, чутливих до цефоперазону. Крім того, спостерігається синергізм дії (зниження приблизно в 4 рази мінімальних концентрацій, що пригнічують мікроорганізми, в комбінації порівняно з такими концентраціями для кожного компонента окремо) проти наступних мікроорганізмів: Haemophilus influenzae, видів Bacteroides, видів Staphylococcus, Acinetabacter calcoaceticus, Enterobacter aerogens, Escherichia coli, Proteus mirabilis, Klebsiella pneumoniae, Morganella morganii, Citrobacter freundii, Enterobacter cloacae, Citrobacter diversus.
Сульбактам/цефоперазон проявляє активність in vitro щодо широкого спектра клінічно значущих мікроорганізмів:
чутливі (аеробні грампозитивні бактерії): Staphylococcus aureus (штами, що продукують або не продукують пеніциліназу), Staphylococcus epidermidis, Streptococcus pneumoniae (попередня назва Diplococcus pneumoniaе), Streptococcus pyogenes (бета-гемолітичний стрептокок групи А), Streptococcus agalactiae (бета-гемолітичний стрептокок групи В), більшість інших штамів бета-гемолітичних стрептококів, багато штамів Streptococcus faecalis (ентерококи);
чутливі (аеробні грамнегативні бактерії): Escherichia coli, види Klebsiella, види Enterobacter, види Citrobacter, Haemophilus influenzae, Proteus mirabilis, Proteus vulgaris, Morganella morganii (попередня назва Proteus morganii), Providencia rettgeri (попередня назва Proteus rettgeri), види Providencia, види Serratia (включаючи S. marcescens), види Salmonella та Shigella, Pseudomonas aeruginosa та деякі види Pseudomonas, Acinetobacter calcoaceticus, Neisseria gonorrhoeae, Neisseria meningitidis, Bordetella pertussis, Yersinia enterocolitica;
чутливі (анаеробні грамнегативні бактерії): грамнегативні бацили (включаючи Bacteroides fragilis, інші види Bacteroides та види Fusobacterium), грампозитивні та грамнегативні коки (включаючи види Peptococcus, Peptostreptococcus та Veillonella), грампозитивні бацили (включаючи види Clostridium, Eubacterium та Lactobacillus).
Фармакокінетика.
Абсорбція.
Після одноразового внутрішньовенного введення
114 мкг/мл.
Після одноразового внутрішньовенного введення
48-88 мкг/мл відповідно.
Розподіл.
Приблизно 84 % дози сульбактаму та 25 % дози цефоперазону, отриманої при введенні комбінації сульбактам/цефоперазон, виводиться нирками. Цефоперазон значною мірою виділяється з жовчю. Після введення сульбактаму/ цефоперазону середній період напіввиведення сульбактаму становить 1 годину, а цефоперазону – 1,7 години. Концентрації у плазмі крові пропорційні до введеної дози. Ці дані відповідають раніше опублікованим результатам фармакокінетичного дослідження цих компонентів при їх окремому застосуванні.
Середні значення максимальних концентрацій сульбактаму та цефоперазону після введення
(Vα = 10,2-
Сульбактам та цефоперазон добре розподіляються у тканинах та рідинах організму, включаючи жовч, жовчний міхур, шкіру, апендикс, фалопієві труби, яєчники, матку.
Немає доказів будь-якої фармакокінетичної взаємодії між сульбактамом і цефоперазоном при їх сумісному застосуванні у формі комбінованого препарату.
Після багаторазового введення не виявлено будь-яких суттєвих змін у фармакокінетиці компонентів препарату та будь-якої їх кумуляції при застосуванні через кожні 8-12 годин.
Дослідження, що проводились у дітей, показали відсутність будь-яких істотних змін фармакокінетики компонентів препарату (сульбактам/цефоперазон) порівняно з даними щодо дорослих пацієнтів. У дітей середній період напіввиведення сульбактаму – від 0,91 до 1,42 години, а цефоперазону – від 1,44 до 1,88 години.
Фармакокінетика комбінації сульбактам/цефоперазон вивчалася у пацієнтів літнього віку з порушенням функції нирок та порушенням функції печінки. Було виявлено подовження періоду напіввиведення, зниження кліренсу та збільшення об’єму розподілу обох компонентів препарату порівняно з відповідними показниками у здорових добровольців. Фармакокінетичні показники для сульбактаму співвідносяться зі ступенем порушення функції нирок, тоді як показники для цефоперазону – зі ступенем порушення функції печінки.
Порушення функції печінки. Див. розділ «Особливості застосування».
Порушення функції нирок. У пацієнтів з порушенням функції нирок різного ступеня при застосуванні сульбактаму/цефоперазону загальний кліренс сульбактаму тісно корелює з кліренсом креатиніну. У пацієнтів з тяжким порушенням функції нирок відзначається значне подовження періоду напіввиведення сульбактаму (у середньому 6,9 і 9,7 години за даними різних досліджень). Гемодіаліз суттєво впливає на період напіввиведення, загальний кліренс та об’єм розподілу сульбактаму. Значущих змін у фармакокінетиці цефоперазону у хворих із нирковою недостатністю не виявлено.
Цефоперазон не витісняє білірубін зі зв’язку з сироватковим альбуміном.
Клінічні характеристики.
Показання.
Інфекції, спричинені чутливими до препарату мікроорганізмами:- інфекції дихальних шляхів (верхніх і нижніх відділів);
- інфекції органів черевної порожнини (перитоніт, холецистит, холангіт та інші інфекції);
- інфекції сечовивідних шляхів (верхніх і нижніх відділів);
- септицемія;
- інфекції центральної нервової системи (менінгіт);
- інфекції шкіри і м’яких тканин;
- інфекції кісток і суглобів;
- акушерські і гінекологічні інфекції (запальні захворювання тазових органів,
запалення ендометрія, гонорея та інші інфекції статевих органів)
Протипоказання.
Гіперчутливість до антибіотиків цефалоспоринового ряду, пеніцилінів, сульбактаму, цефоперазону та інших бета-лактамних антибіотиків.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Зважаючи на широкий спектр антибактеріальної активності сульбактаму/цефоперазону, при більшості інфекцій можлива монотерапія цим препаратом. Однак за певних показань сульбактам/цефоперазон можна застосовувати разом з іншими антибіотиками.
Аміноглікозиди.Якщо при цьому застосовувати аміноглікозиди, необхідно контролювати функцію нирок протягом усього курсу терапії через можливі нефротоксичні реакції (також див. розділ «Несумісність»).
Змішування препарату з аміноглікозидами в одному шприці призводить до взаємної інактивації; якщо ці групи антибактеріальних агентів необхідно застосовувати одночасно, то вводити їх потрібно в різні місця з інтервалом в 1 годину. Бактеріостатичні препарати (хлорамфенікол, еритроміцин, сульфаніламіди, тетрацикліни) знижують активність препарату. Пробенецид зменшує канальцеву секрецію сульбактаму; результатом цього є збільшення їх плазматичної концентрації і періоду напіввиведення препаратів та підвищення ризику інтоксикації;
Алкоголь (етанол): при вживанні алкоголю під час курсу лікування та протягом 5 днів після закінчення лікування цефоперазоном відзначалися дисульфірамоподібні реакції. Пацієнти повинні уникати вживання алкоголю, препаратів, які містять алкоголь, протягом лікування препаратом та впродовж 5 днів після його закінчення. При штучному харчуванні (пероральному або парентеральному) розчини, що містять етанол, застосовувати не слід.
Нестероїдні протизапальні засоби, антиагреганти, антагоністи вітаміну К (варфарин): підвищення ризику кровотеч.
Петльові діуретики та нефротоксичні препарати: можливе підвищення ризику нефротоксичності.
Лабораторні тести: можливий хибно-позитивний результат при визначенні глюкози в сечі із застосуванням розчину Бенедикта або Фелінга.
Комбінація сульбактам/цефоперазон фізично несумісна з аміноглікозидами, аміфостином, філграстимом, лабеталолом, мепередином, нікордипіном, ондансетроном, перфеназином, прометазином, сарграмостином, вінорелбіном.
Особливості застосування
Гіперчутливість. Існують повідомлення про розвиток тяжких, а інколи летальних анафілактичних реакцій у пацієнтів, які отримували терапію
бета- лактамними або цефалоспориновими антибіотиками, включаючи цефоперазон/сульбактам. Виникнення таких реакцій більш імовірне в осіб з відомою гіперчутливістю до багатьох алергенів в анамнезі. При розвитку алергічних реакцій необхідно негайно відмінити препарат та призначити відповідне лікування.
Тяжкі анафілактичні реакції потребують негайного застосування невідкладної терапії, зокрема введення адреналіну. За показаннями можливе застосування оксигенотерапії, внутрішньовенного введення кортикостероїдів, забезпечення прохідності дихальних шляхів, включаючи інтубацію.
Як і при застосуванні інших антибіотиків, лікування цефоперазоном у деяких пацієнтів може призвести до розвитку дефіциту вітаміну К. Механізм цього явища, ймовірно, пов’язаний із пригніченням кишкової мікрофлори, що в нормі синтезує даний вітамін. Таким чином, група ризику включає пацієнтів з обмеженим харчуванням, порушенням усмоктування (наприклад, при фіброзі жовчного міхура) та осіб, які тривалий час перебувають на парентеральному (внутрішньовенному) харчуванні. У таких пацієнтів треба контролювати протромбіновий час (або Міжнародне нормалізоване співвідношення). Аналогічний контроль слід здійснювати у пацієнтів, які отримують терапію антикоагулянтами. У зазначених випадках слід призначати прийом екзогенного вітаміну К.
Як і при застосуванні інших антибіотиків, тривале лікування препаратом ЦЕБАНЕКС® може призвести до посиленого росту резистентної мікрофлори. У процесі лікування над пацієнтами необхідно встановити ретельний контроль. Слід бути готовими до періодичних проявів порушень функцій систем органів, включаючи порушення функції нирок, печінки та кровотворної системи, як і при застосуванні інших системних засобів. Це особливо важливо мати на увазі під час лікування препаратом ЦЕБАНЕКС® новонароджених, зокрема недоношених, а також інших немовлят.
Про виникнення діареї, пов'язаної з Clostridium difficile (CDAD), повідомлялося при застосуванні майже всіх антибактеріальних засобів, включаючи сульбактам натрію/ цефоперазон натрію. Тяжкість проявів може коливатися від помірної діареї до летального коліту. Лікування антибактеріальними засобами пригнічує нормальну флору товстої кишки, що призводить до посиленого росту С. difficile. С. difficile продукує токсини А і В, що мають значення у розвитку CDAD. Гіпертоксин, який продукують штами С. difficile, спричиняє зростання показників захворюваності та летальності, оскільки ці мікроорганізми можуть бути рефрактерними до антимікробної терапії, що може призводити до необхідності проведення колектомії. CDAD слід розглядати в усіх пацієнтів, у яких після застосування антибіотиків виникла діарея. Необхідно ретельно зібрати анамнез хвороби, оскільки про виникнення CDAD повідомлялося через 2 місяці після призначення антибактеріальних засобів. При виникненні суперінфекції необхідно призначити відповідне лікування. Цей лікарський засіб містить натрій: препарат може бути непридатний для застосування пацієнтам, які перебувають на дієті з контролем вмісту натрію.
Порушення функції нирок. У пацієнтів з порушеннями функції нирок різного ступеня при застосуванні препарату загальний кліренс сульбактаму тісно корелює з визначеним кліренсом креатиніну. У пацієнтів з тяжкими порушеннями функції нирок відзначається суттєве збільшення терміну напівжиття сульбактаму. Гемодіаліз суттєво впливає на термін напівжиття, загальний кліренс та об'єм розподілу сульбактаму. Будь-яких змін у фармакокінетиці цефоперазону у хворих із нирковою недостатністю не виявлено.
Режим дозування при застосуванні препарату Цебанекс® слід коригувати для пацієнтів зі значним зниженням функції нирок (кліренс креатиніну менше 30 мл/хв) з метою компенсації зниженого кліренсу сульбактаму. Пацієнтам із кліренсом креатиніну 15-30 мл/хв слід призначати сульбактам у максимальній дозі
15 мл/хв слід призначати сульбактам у максимальній дозі 500 мг, яку яку слід вводити кожні 12 годин (максимальна добова доза сульбактаму –
Фармакокінетичний профіль сульбактаму суттєво змінюється при проведенні гемодіалізу.
Період напіввиведення цефоперазону із сироватки крові при гемодіалізі дещо зменшується. Отже, режим дозування слід встановити відповідно до періоду діалізу.
Застосування при порушеннях функції печінки. Цефоперазон значною мірою виділяється з жовчю. У пацієнтів із хворобами печінки та/або обструкцією жовчовивідних шляхів період напіввиведення цефоперазону у плазмі крові зазвичай подовжується, а виділення із сечею збільшується. Навіть при тяжких порушеннях функції печінки в жовчі виявляються терапевтичні концентрації цефоперазону, а період напіввиведення з плазми крові збільшується в 2-4 рази. У випадках тяжкої обструкції жовчовивідних шляхів, тяжких хвороб печінки або при наявності супутніх порушень функції нирок може бути необхідною корекція дози. У таких випадках без ретельного контролю концентрацій у сироватці крові доза цефоперазону не повинна перевищувати 2 г/добу.
Пацієнти літнього віку. При застосуванні як сульбактаму, так і цефоперазону спостерігалося подовження терміну напівжиття, зниження загального кліренсу та збільшення об’єму розподілу порівняно з даними, отриманими у дорослих добровольців молодого віку. Фармакокінетика сульбактаму прямо корелювала з рівнем функцій нирок, а фармакокінетика цефоперазону добре корелювала з порушеннями функцій печінки.
При вживанні алкоголю під час курсу лікування та протягом 5 днів після лікування цефоперазоном спостерігалися такі реакції як почервоніння обличчя, пітливість, головний біль, тахікардія. Аналогічні реакції спостерігались і при застосуванні інших цефалоспоринів. Пацієнтам слід бути обережними при вживанні алкогольних напоїв при застосуванні препарату ЦЕБАНЕКС®. При проведенні штучного харчування (перорального або парентального) розчини, що містять етанол, застосовувати не слід.
Під час лікування можливе виникнення хибно-позитивної реакції на глюкозу в сечі, яка може бути виявлена при застосуванні розчину Бенедикта або Фелінга.
Препарат містить натрій (63 мг натрію на
Застосування у період вагітності або годуванням груддю. Сульбактам і цефоперазон проникають крізь плацентарний бар’єр. Дані щодо застосування препарату для лікування вагітних відсутні. Зважаючи на це, застосування у період вагітності можливе лише у виняткових випадках за життєвими показаннями.
Препарат Цебанекс® слід з обережністю призначати жінкам, які годують груддю, незважаючи на те, що складові препарату проникають у грудне молоко у незначній кількості.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами. Клінічний досвід застосування цефоперазону/сульбактаму дає підстави вважати, що вплив препарату на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами малоймовірний.
Спосіб застосування та дози.
Перед застосуванням препарату слід зробити шкірну пробу на переносимість.
Дорослі. Звичайна доза препарату Цебанекс® для дорослих становить 2-
| Співвідношення сульбактаму та | Сульбактам/ | Доза | Доза |
| 1:1 | 2-4 | 1-2 | 1-2 |
При тяжких або рефрактерних інфекціях добова доза препарату Цебанекс® може бути підвищена до
Порушення функції печінки. Див. розділ «Особливості застосування».
Порушення функції нирок. Режим дозування препарату Цебанекс® слід коригувати для пацієнтів зі значним зниженням функції нирок (кліренс креатиніну < 30 мл/хв) з метою компенсації зниженого кліренсу сульбактаму. Пацієнтам із кліренсом креатиніну 15-30 мл/хв слід призначати сульбактам у максимальній дозі
Фармакокінетичний профіль сульбактаму суттєво змінюється при проведенні гемодіалізу.
Період напіввиведення цефоперазону при гемодіалізі дещо зменшується. Таким чином, дозовий режим Цебанекс® при проведенні діалізу підлягає корекції.
Пацієнти літнього віку. Див. розділ «Фармакокінетика».
Діти. Звичайна доза препарату Цебанекс® для дітей становить 40-80 мг/кг/добу
(20-40 мг/кг/добу цефоперазону), рівномірно розподілена на 2-4 дози.
| Співвідношення сульбактаму та | Сульбактам/ | Доза (мг/кг/добу) | Доза (мг/кг/добу) |
| 1:1 | 40-80 | 20-40 | 20-40 |
При тяжких або рефрактерних інфекціях добова доза може бути підвищена до 160 мг/кг маси тіла (80 мг/кг/добу цефоперазону) з рівномірним розподілом на 2-4 дози.
Новонароджені. Новонародженим 1-го тижня життя препарат слід вводити кожні 12 годин. Максимальна добова доза сульбактаму для дітей не повинна перевищувати 80 мг/кг маси тіла (160 мг/кг/добу препарату Цебанекс®). У випадку, якщо необхідна доза цефоперазону, що перевищує 80 мг/кг/добу, додаткову дозу цефоперазону слід призначати окремо.
Внутрішньовенне застосування.
Спосіб розведення.
1 етап. Приготування первинного розчину.
Вміст флакона потрібно розчинити у відповідній кількості 5 % розчину глюкози для ін’єкцій, 0,9 % розчину натрію хлориду для ін’єкцій або стерильної води для ін’єкцій у співвідношеннях, зазначених у таблиці.
| Загальна доза (г) | Еквівалентна доза сульбактам + цефоперазону (г) | Об’єм розчинника (мл) | Максимальна кінцева концентрація (мг/мл) |
| 1 | 0,5 + 0,5 | 3,4 | 125 + 125 |
| 2 | 1 + 1 | 6,7 | 125 + 125 |
2 етап. Приготування вторинного розчину.
Для проведення внутрішньовенних краплинних інфузій отриманий первинний розчин додати до відповідного розчинника до отримання загальної концентрації препарату Цебанекс®
10-20 мг/мл у загальному об’ємі розчину. Готовий вторинний розчин вводять внутрішньовенно краплинно протягом 15-60 хвилин.
Для проведення внутрішньовенних струминних ін’єкцій отриманий первинний розчин препарату Цебанекс® довести розчинником до 20 мл і вводити повільно протягом не менше
3 хвилин.
Цебанекс® сумісний з такими розчинами:
стерильною водою для ін’єкцій;
5 % розчином глюкози;
0,9 % розчином натрію хлориду;
5 % розчином глюкози в 0,225 % розчині натрію хлориду;
5 % розчином глюкози у 0,9 % розчині натрію хлориду.
Розчин Рінгера лактату є прийнятним розчинником для проведення внутрішньовенної інфузії, але не для первинного розведення (див. розділ «Несумісність»). Необхідним є двоетапне розведення. Для відновлення слід застосовувати стерильну воду для ін’єкцій (див. таблицю вище); потім отриманий розчин розводити розчином Рінгера лактату для отримання концентрації сульбактаму 5 мг/мл (2 мл або 4 мл первинно відновленого розчину додати до 50 мл або 100 мл розчину Рінгера лактату відповідно).
Внутрішньом’язове застосування. 2 % розчин лідокаїну є прийнятним розчинником для приготування розчину для внутрішньом’язового введення, але не для первинного розведення (див. розділ «Несумісність»).
Лідокаїн. У випадку застосування лідокаїну слід зробити шкірну пробу на переносимість. Для проведення внутрішньом’язової ін’єкції розведення лікарського засобу проводити у два етапи. Спочатку приготувати первинний розчин у стерильній воді для ін’єкцій (див. таблицю вище) з подальшим додаванням 2 % розчину лідокаїну. Приблизна концентрація лідокаїну у вторинному розчині – 0,5 %.
Будь-який невикористаний продукт або відходи потрібно утилізувати відповідно до місцевих вимог.
Діти.
Застосовувати дітям з перших днів життя.
З обережністю призначати новонародженим та недоношеним дітям. При застосуванні новонародженим, особливо недоношеним, та грудним дітям можуть виникати транзиторні порушення функції нирок, печінки та кровотворної системи. Тому перед початком лікування слід ретельно оцінити потенційну користь та можливі ризики терапії.
У новонароджених із білірубіновою енцефалопатією цефоперазон не витісняє білірубін зі зв’язку з білками плазми крові.
Передозування.
Симтоми: посилення проявів побічних ефектів. Слід брати до уваги, що високі концентрації бета-лактамних антибіотиків у спинномозковій рідині можуть спричиняти неврологічні реакції, зокрема судоми. Можливі також ниркові порушення та подовження протромбінового часу.Лікування: симптоматичне. Слід підтримувати життєві функції організму та водно-електролітний баланс, контролювати протромбіновий час та при необхідності призначати вітамін К. У разі виникнення судом – седативна терапія. Можливе проведення гемодіалізу для посилення елімінації препарату, особливо пацієнтам з порушенням функції нирок.
Побічні рекції. Препарат загалом добре переноситься. Більшість побічних ефектів легкі або помірні за тяжкістю та добре переносяться протягом лікування.
Інфекції та інвазії: псевдомембранозний коліт, суперінфекція.
З боку крові та лімфатичної системи: еозинофілія, гіпопротромбінемія, нейтропенія (пов'язана з тривалим застосуванням, оборотна), тромбоцитопенія, лейкопенія, анемія.
З боку імунної системи: реакції гіперчутливості, анафілактоїдні та анафілактичні реакції (включаючи шок).
З боку нервової системи: головний біль, неспокій. Цефоперазон може суттєво знижувати запас концентрації альбуміну, при лікуванні новонароджених із жовтяницею може підвищити ризик розвитку білірубінової енцефалопатії.
З боку серцево-судинної системи: васкуліт, артеріальна гіпотензія, брадикардія/тахікардія, кардіогенний шок, зупинка серця.
З боку шлунково-кишкового тракту: діарея, нудота, блювання. Як і при застосуванні інших антибіотиків, найчастішими побічними ефектами були прояви з боку шлунково- кишкового тракту.
З боку гепатобіліарної системи: жовтяниця.
З боку шкіри та підшкірних тканин: макулопапульозні висипання, кропив'янка, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, свербіж, еритема, ексфоліативний дерматит. Як і при застосуванні усіх пеніцилінів і цефалоспоринів, повідомлялося про гіперчутливість. Розвиток зазначених реакцій найімовірніший у пацієнтів з алергією в анамнезі, зокрема на пеніциліни.
З боку нирок та сечовидільної системи: гематурія.
З боку дихальної системи: ларингоспазм, бронхоспазм, диспное, гіперестезія слизової оболонки порожнини рота.
Загальний стан та порушення, пов'язані зі способом застосування препарату: озноб, гарячка, медикаментозна гарячка, флебіт у місці введення катетера, посмикування м'язів, біль у місці ін'єкції.
Дослідження: подовження протромбінового часу, псевдопозитивні результати при визначенні вмісту глюкози в сечі неферментативними методами, підвищення рівня аланінамінотрансферази, підвищення рівня аспартатамінотрансферази, підвищення рівня лужної фосфатази крові, підвищення рівня білірубіну у крові, позитивний тест Кумбса, зниження рівня гемоглобіну, зниження рівня гематокриту, зменшення кількості нейтрофілів.
Загальний стан та порушення, пов'язані зі способом застосування препарату. Препарат добре переноситься при внутрішньом'язовому введенні. Іноді при введенні препарату таким шляхом може виникнути тимчасовий біль.
Термін придатності.
2 роки.Умови зберігання.
Порошок зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 ºС у недоступному для дітей місці.
Свіжоприготовлений розчин для внутрішньовенного введення придатний для застосування протягом 24 годин при температурі до 25 ºС або 48 годин при охолодженні (5 ºС).
Несумісність.. Несумісний як в одному шприці, так і в одному інфузійному розчині з іншими антибіотиками, у тому числі і з аміноглікозидами. Розведення припустимо лише зазначеними в розділі «Спосіб застосування та дози» розчинниками.
Розчин Рінгера лактату. Первинне розведення розчином Рінгера лактату не рекомендоване, оскільки ця суміш є несумісною. Однак застосування двоетапного процесу розведення, при якому первинним розчинником є вода для ін’єкцій, дає можливість уникнути несумісності при подальшому розведенні розчином Рінгера лактату (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).
Лідокаїн. Первинне розведення 2 % розчином лідокаїну не рекомендовано, оскільки ця суміш є несумісною. Однак застосування двоетапного процесу розведення, при якому первинним розчинником є вода для ін’єкцій, дає можливість уникнути несумісності при подальшому розведенні 2 % розчином лідокаїну хлориду (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).
Упаковка.
По
Категорія відпуску.
За рецептом.
Виробник.
Астрал Стерітеч Прайвет Лімітед, Індія/
Astral SteriTech Private Limited, India.
Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.
911, Джі Ай Ді Сі, Макарпура, Вадодара, 390010, Гуджарат, Індія/
911, Gidc, Makarpura, Vadodara, Gujarat 390 010, India (IND).
