Азибіот інструкція, показання, склад, побічні ефекти, ціни в аптеках

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

Азибiот®

(Azibiot®)

Cклад:

діюча речовина: азитроміцин;

1 мл оральної суспензії містить 20 мг азитроміцину у вигляді азитроміцину дигідрату;

допоміжні речовини: cахароза, гідроксипропілцелюлоза, натрію фосфат, ксантанова камедь, ароматизатор банановий, ароматизатор дикої вишні, ароматизатор ванільний, кремнію діоксид колоїдний безводний.

Лікарська форма.

Основні фізико-хімічні властивості: порошок від білого до майже білого кольору.

Приготовлена суспензія: однорідна суспензія від блідо-жовтого до коричнювато-жовтого кольору.

Фармакотерапевтична група.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Механізм дії азитроміцину полягає в інгібуванні синтезу бактеріального білка за рахунок зв’язування з 50S-субодиницею бактеріальної рибосоми. Це, як правило, призводить до бактеріостатичного ефекту.

Фармакокінетичні/фармакодинамічні взаємодії

Ефективність суттєво залежить від співвідношення AUC (площа під кривою) до мінімальної інгібуючої концентрації (MIC) збудника.

Механізм резистентності

Резистентність до азитроміцину може бути пов’язана з такими механізмами:

- ефлюкс: резистентність може бути спричинена збільшенням кількості ефлюксних насосів у цитоплазмовій мембрані, з яких уражаються лише 14- та 15-членні макроліди (М-фенотип);

- зміна цільової структури: метилювання 23S-rRNS знижує зв’язок з ділянками зв’язування рибосоми, що призводить до резистентності до макролідів (M), лінкозамідів (L) і стрептограмінів групи B (S_B) (фенотип МLS_B);

- ферментативна інактивація макролідів має лише незначну клінічну значущість.

М-фенотип демонструє повну перехресну резистентність між азитроміцином і кларитроміцином, еритроміцином і рокситроміцином. МLS_B -фенотип має додаткову перехресну резистентність до кліндаміцину та стрептограміну групи B. Існує також часткова перехресна резистентність до 16-членних макролідів спіраміцину.

Контрольні показники.

Випробування азитроміцину проводиться з використанням серій звичайних розведень. Для чутливих і стійких мікроорганізмів було визначено такі мінімальні інгібуючі концентрації:

Контрольні показники для значення мінімальної інгібуючої концентрації (MIC), встановлені Європейським комітетом з визначенням чутливості до антибіотиків (EUCAST), є такими:

Поширеність набутої резистентності може відрізнятися географічно і з часом для окремих видів, тому необхідна місцева інформація про резистентність, особливо при лікуванні тяжких інфекцій. Якщо необхідно, слід шукати експертну пораду, коли локальна поширеність резистентності така, що користь азитроміцину є сумнівною. Особливо у випадку серйозних інфекцій або в разі неефективності терапії необхідно провести мікробіологічну діагностику з виявленням патогену і його чутливості до азитроміцину.

Спектр антимікробної дії азитроміцину

*Метицилін-резистентний золотистий стафілокок має дуже високу поширеність набутої стійкості до макролідів і був зазначений тут через рідкісну чутливість до азитроміцину.

Фармакокінетика.

Абсорбція

Максимальна концентрація в сироватці крові досягається через 2-3 години після прийому препарату. Кінцевий період плазмового напіввиведення повністю відображає період напіввиведення з тканин упродовж 2-4 днів. У пацієнтів літнього віку (> 65 років) після п’ятиденного лікування спостерігалося дещо вище значення AUC (значення площі під кривою «концентрація-час»), ніж в осіб віком до 40 років. Клінічна значущість є настільки малою, що немає необхідності в коригуванні дози.

Під час проведення досліджень на тваринах спостерігалися високі концентрації азитроміцину у фагоцитах, тоді як більш високі концентрації виділялися при активному фагоцитозі в експериментальних дослідженнях, ніж у нестимульованих фагоцитах. У тваринних моделях це призвело до збільшення концентрації азитроміцину у місці інфікування.

Нелінійність

Дані дослідження свідчать про нелінійну фармакокінетику азитроміцину у терапевтичній сфері.

Розподіл

Концентрації азитроміцину у тканинах значно вищі (у 50 разів), ніж у плазмі крові, що свідчить про сильне зв’язування препарату з тканинами. У тканинах-мішенях, таких як легені, мигдалеподібна та передміхурова залози, концентрація вище MIC₉₀ (мінімальна інгібуюча концентрація) очікуваних збудників одержується після однократного прийому дози у 500 мг.

Зв’язування з білками сироватки крові змінюється залежно від плазмових концентрацій і становить від 12 % при 0,5 мкг/мл до 52 % при 0,05 мкг/мл у сироватці крові. Середній об’єм розподілу у рівноважному стані (VVss) становить 31,1 л/кг.

Виведення

У дослідженні багаторазових доз з участю 12 осіб, які щодня отримували 1-годинну внутрішньовенну інфузію азитроміцину в дозуванні 500 мг (концентрація: 1 мг/мл) протягом 5 годин, кількість виведеного препарату із сечею протягом 24 годин становила близько 11 % після першої дози та 14 % після п’ятої дози. Ці значення перевищують показники, отримані після прийому азитроміцину перорально (6 % препарату виводиться із сечею в незміненому вигляді). Близько 12 % внутрішньовенної дози азитроміцину виділяються незміненими із сечею упродовж наступних 3 днів, здебільшого протягом перших 24 годин. Після перорального введення азитроміцин виводиться головним чином з жовчю у незміненому вигляді. У жовчі людини було виявлено особливо високі концентрації незміненого азитроміцину, а також 10 метаболітів, які утворювалися за допомогою N- та O-деметилювання, гідроксилювання кілець дезозаміну та аглікону і розщеплення кладинози кон’югату. Відповідні дослідження показують, що метаболіти азитроміцину не є мікробіологічно активними.

Фармакокінетичний/фармакодинамічний зв’язок

У пацієнтів з негоспітальною пневмонією, які щоденно отримували 1-годинну внутрішньовенну інфузію азитроміцину 500 мг у концентрації 2 мг/мл протягом 2-5 днів, середня максимальна концентрація у плазмі крові (C_max) становила 3,63 ± 1,60 мкг/мл, а AUC₂₄ - 9,60 ± 4,80 мкг год/мл.

У пацієнтів, які отримували 3-годинну внутрішньовенну інфузію азитроміцину 500 мг у концентрації 1 мг/мл, середні значення C_max та AUC₂₄ становили 1,14 ± 0,14 мкг/мл та 8,03 ± 0,86 мкг год/мл відповідно.

Порушення функції нирок

У пацієнтів зі швидкістю клубочкової фільтрації від 10 до 80 мл/хв фармакокінетичні параметри після прийому одноразової пероральної дози 1 г азитроміцину не змінювалися. У пацієнтів зі швидкістю клубочкової фільтрації < 10 мл/хв спостерігалися статистично значущі відмінності в AUC_0-120 (8,8 мкг год/мл проти 11,7 мкг год/мл), C_max (1,0 мкг/мл проти 1,6 мкг/мл) і CLr (нирковий кліренс) (2,3 мл/хв/кг проти 0,2 мл/хв/кг) порівняно з пацієнтами з нормальною функцією нирок.

Порушення функції печінки

У пацієнтів з порушенням функції печінки легкого (клас А за Чайлдом-П’ю) та помірного (клас В за Чайлдом-П’ю) ступеня тяжкості немає жодних даних про зміну фармакокінетики азитроміцину в сироватці крові порівняно з пацієнтами з нормальною печінковою функцією. У цих пацієнтів покращується сечовиведення азитроміцину, можливо, для компенсації зниження печінкового кліренсу.

Біодоступність

Азибіот®, порошок для оральної суспензії можна приймати під час їди або незалежно від прийому їжі.

Після прийому одноразової дози суспензії азитроміцину 500 мг було отримано такі значення:

Клінічні характеристики.

Показання.

Інфекції, спричинені мікроорганізмами, чутливими до азитроміцину:

·         інфекції верхніх дихальних шляхів, включаючи синусит, фарингіт, тонзиліт;

·         інфекції нижніх дихальних шляхів, включаючи бронхіт та пневмонію;

·         гострий середній отит;

·         інфекції шкіри та м’яких тканин.

Слід розглядати також офіційні вимоги щодо належного використання антибактеріальних препаратів.

Протипоказання.

Азибіот® не слід застосовувати пацієнтам з гіперчутливістю до азитроміцину, еритроміцину або до іншого макролідного або кетолідного антибіотика, або до будь-якого іншого компонента препарату.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Антациди або інгібітори секреції шлункової кислоти. При вивченні впливу одночасного застосування антацидів на фармакокінетику азитроміцину загалом не спостерігалося змін у біодоступності, хоча плазмові пікові концентрації азитроміцину знижувалися приблизно на 24 %. Тому між застосуванням мінеральних антацидів та азитроміцину має бути інтервал від 2 до 3 годин.

Циметидин не впливав на швидкість і ступінь абсорбції азитроміцину. Тому його можна приймати одночасно з азитроміцином.

Цетиризин. У здорових добровольців при одночасному застосуванні азитроміцину протягом 5 днів з цетиризином 20 мг у рівноважному стані не спостерігались явища фармакокінетичної взаємодії або суттєві зміни інтервалу QT.

Алкалоїди ріжків. До цього часу немає відповідних спостережень щодо вазоконстрикторного ефекту з порушеннями кровообігу, особливо на пальцях рук і ніг, але цього не слід виключати при одночасному застосуванні азитроміцину з дигідроерготаміном або негідрованими алкалоїдами ріжків. З міркувань безпеки слід уникати супутнього введення цих препаратів (див. розділ «Особливості застосування»).

Противірусні препарати. Немає достатньої інформації щодо взаємодії з противірусними препаратами для коригування дози азитроміцину.

Зидовудин. Одноразова доза 1000 мг та багаторазові дози 1200 мг або 600 мг азитроміцину не впливали на плазмову фармакокінетику або виділення з сечею зидовудину або його глюкуронідних метаболітів. Однак прийом азитроміцину підвищував концентрації фосфорильованого зидовудину, клінічно активного метаболіту, в мононуклеарах у периферичному кровообігу. Клінічна значущість цих даних неясна, але вони можуть бути корисними для пацієнтів.

Диданозин. При одночасному застосуванні добових доз у 1200 мг азитроміцину з диданозином не було виявлено впливу на фармакокінетику диданозину порівняно з плацебо.

Рифабутин. Одночасне застосування азитроміцину і рифабутину не впливало на концентрації цих препаратів у сироватці крові. Нейтропенія спостерігалась у суб’єктів, які приймали одночасно азитроміцин і рифабутин (див. розділ «Побічні реакції»).

Дигоксин (субстрати Р-глікопротеїну). Повідомлялося, що супутнє застосування макролідних антибіотиків, включаючи азитроміцин та субстратів Р-глікопротеїну, таких як дигоксин, призводить до підвищення рівня субстрату Р-глікопротеїну в сироватці крові. Отже, при супутньому застосуванні азитроміцину та дигоксину необхідно враховувати можливість підвищення концентрації дигоксину в сироватці крові. Необхідно здійснювати клінічний моніторинг рівнів дигоксину в сироватці крові протягом та після припинення лікування азитроміцином.

Азитроміцин не має суттєвої взаємодії з печінковою системою цитохрому Р450. Вважається, що препарат не має фармакокінетичної лікарської взаємодії, що спостерігається з еритроміцином та іншими макролідами. Азитроміцин не спричиняє індукцію або інактивацію печінкового цитохрому Р450 через цитохром-метаболітний комплекс. У клінічних дослідженнях препарати, що метаболізуються цитохромом P450: аторвастатин, карбамазепін, ефавіренц, флуконазол, індинавір, метилпреднізолон, мідазолам, силденафіл, триазолам, триметоприм/сульфаметоксазол не показали значних взаємодій з азитроміцином. Проте слід з обережністю призначати такі препарати разом з азитроміцином.

Аторвастатин. одночасне застосування аторвастатину (10 мг на добу) та азитроміцину (500 мг на добу) не спричиняло зміни концентрацій аторвастатину у плазмі крові (на основі аналізу інгібування HМG CoA-редуктази). Проте відомі випадки виникнення рабдоміолізу у пацієнтів, які одночасно приймали азитроміцин зі статинами.

Теофілін. Відсутні дані щодо клінічно суттєвої фармакокінетичної взаємодії при одночасному застосуванні азитроміцину і теофіліну. Проте, оскільки було описано взаємодію між теофіліном та деякими макролідами, при одночасному застосуванні азитроміцину та похідних теофіліну, слід проявляти пильність щодо типових ознак підвищеного рівня теофіліну.

Пероральні антикоагулянти. У дослідженні фармакокінетичної взаємодії азитроміцин не змінював антикоагулянтний ефект одноразової дози 15 мг варфарину, призначеного здоровим добровольцям. Проте були отримані повідомлення про потенціювання антикоагулянтного ефекту після одночасного застосування азитроміцину і пероральних антикоагулянтів типу кумарину. Хоча причинний зв’язок встановлений не був, слід враховувати необхідність проведення частого моніторингу протромбінового часу.

Циклоспорин. У фармакокінетичному дослідженні зі здоровими добровольцями, яким вводили 500 мг азитроміцину на добу перорально протягом 3 днів, а потім у 10 мг/кг пероральної дози циклоспорину, показники C_max та AUC_0-5 циклоспорину були значно підвищені. Отже, слід ретельно зважити терапевтичну ситуацію до призначення одночасного прийому цих ліків. Якщо комбіноване лікування вважається виправданим, необхідно проводити ретельний моніторинг рівнів циклоспорину і відповідно регулювати дозування.

Терфенадин. У фармакокінетичних дослідженнях не повідомлялося про взаємодію між азитроміцином і терфенадином. У деяких випадках не можна виключити можливість такої взаємодії повністю; однак немає спеціальних даних про наявність такої взаємодії. Азитроміцин слід з обережністю призначати разом з терфенадином.

Інші антибіотики. Слід розглядати можливу перехресну резистентність між азитроміцином і макролідними антибіотиками (такими як еритроміцин), а також лінкоміцином і кліндаміцином. Тому супутнє введення декількох препаратів цієї групи не рекомендується.

Препарати, що подовжують інтервал QT. Азитроміцин не слід призначати одночасно з іншими ліками, що подовжують інтервал QT (див. розділ «Особливості застосування»).

Нелфінавір. Одночасне застосування азитроміцину (1200 мг) і нелфінавіру у рівноважних концентраціях (750 мг 3 рази на добу) підвищує концентрацію азитроміцину. Клінічно значущих побічних явищ не спостерігалось, відповідно, немає потреби в регулюванні дози.

Особливості застосування.

Порушення функції печінки. Оскільки печінка є основним шляхом виведення азитроміцину, слід обережно призначати азитроміцин пацієнтам із серйозними захворюваннями печінки. Повідомлялося про випадки (іноді летальні) патології функції печінки, холестатичної жовтяниці, некрозу печінки та печінкової недостатності при прийомі азитроміцину (див. розділ «Побічні реакції»). Можливо, деякі пацієнти мали в анамнезі захворювання печінки або застосовували інші гепатотоксичні лікарські засоби.

Необхідно проводити аналізи/проби функції печінки у випадку розвитку симптомів дисфункції печінки (таких як астенія, що швидко розвивається і супроводжується жовтяницею, темною сечею, схильністю до кровотеч або печінковою енцефалопатією). У разі виявлення порушення функції печінки застосування азитроміцину слід припинити.

Гіпертрофічний пілоростеноз новонароджених. Після застосування азитроміцину у новонароджених (до 42 днів життя) були зареєстровані випадки гіпертрофічного пілоростенозу. Необхідно попередити батьків або осіб, які доглядають за дитиною, щоб вони звернулися до лікаря, якщо під час годування виникає блювання або дратівливість.

Clostridium difficile-асоційована діарея. При прийомі майже всіх антибактеріальних препаратів, включаючи азитроміцин, повідомлялося про Clostridium difficile-асоційовану діарею (CDAD), серйозність якої варіювала від слабко вираженої діареї до коліту з летальним наслідком. Лікування антибактеріальними препаратами змінює нормальну флору у товстій кишці, що призводить до надмірного росту Clostridium difficile.

Clostridium difficile продукує токсини А і В, які сприяють розвитку CDAD. Штами Clostridium difficile, що гіперпродукують токсини, є причиною підвищеного рівня захворюваності і летальності, оскільки ці інфекції можуть бути резистентними до антимікробної терапії і потребувати проведення колектомії. Необхідно розглянути можливість розвитку CDAD у всіх пацієнтів з діареєю, спричиненою застосуванням антибіотиків. Потрібно ретельне ведення історії хвороби, оскільки, як повідомлялося, CDAD може мати місце протягом двох місяців після прийому антибактеріальних препаратів.

Псевдомембранозний коліт. Під час застосування макролідних антибіотиків повідомляли про виникнення псевдомебранозного коліту. Тому цей діагноз слід розглядати у пацієнтів, у яких розвивається діарея після початку або протягом 3 тижнів прийому азитроміцину. Якщо азитроміцин провокує псевдомембранозний коліт, лікарські засоби, які пригнічують перистальтику, таким пацієнтам протипоказані.

Суперінфекція. Рекомендується проводити спостереження щодо ознак суперінфекції, спричиненої нечутливими організмами, включаючи гриби. У разі розвитку суперінфекції може бути необхідним припинення лікування азитроміцином та введення відповідних заходів.

Перехресна резистентність. Азитроміцин не слід приймати у випадках існуючої перехресної резистентності між еритроміцин-резистентними грамнегативними штамами та більшістю метицилін-резистентних штамів стафілококів. Необхідно враховувати регіональну резистентність до азитроміцину та до інших антибіотиків.

Порушення функції нирок. Пацієнтам зі швидкістю клубочкової фільтрації менше 10 мл/хв азитроміцин слід застосовувати з обережністю, оскільки спостерігається збільшення концентрації азитроміцину на 33 % (див. розділ «Фармакокінетика»).

Тяжкі інфекції. Азитроміцин не підходить для лікування тяжких інфекцій, коли негайно потрібна висока концентрація антибіотика в крові.

Довготривале використання. Досвіду щодо безпеки та ефективності довготривалого використання азитроміцину за вищевказаними показаннями немає. У випадку швидко рецидивуючої інфекції необхідно розглянути можливість лікування іншим антибіотиком.

Фарингіт/тонзиліт. Азитроміцин не є препаратом першого вибору для лікування фарингіту та тонзиліту, спричинених Streptococcus pyogenes. Препаратом першого вибору при лікуванні фарингіту/тонзиліту, які спричинені Streptococcus pyogenes, а також у профілактиці острого ревматичного поліартриту є пеніцилін.

Синусит. Часто азитроміцин не є препаратом першого вибору при лікуванні синуситу.

Гострий отит середнього вуха. Часто азитроміцин не є препаратом першого вибору при лікуванні гострого отиту середнього вуха.

Інфіковані опікові рани. Азитроміцин не показаний для лікування інфікованих опікових ран.

Захворювання, що передаються статевим шляхом. При захворюваннях, що передаються статевим шляхом, необхідно виключити супутнє інфікування бактерією виду Treponema pallidum.

Неврологічні або психіатричні захворювання. Азитроміцин слід застосовувати з обережністю пацієнтам з неврологічними або психіатричними порушеннями.

Алергічні реакції. При застосуванні з еритроміцином повідомляли про поодинокі випадки серйозних алергічних реакцій (у поодиноких випадках – з летальним наслідком), зокрема ангіоневротичний набряк та анафілаксія, а також дерматологічні реакції, включаючи синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз та алергічну реакцію на ліки з еозинофілією і системними проявами. Деякі з цих реакцій призводили до рецидивів і потребували більш тривалого періоду спостереження і лікування.

Якщо виникає алергічна реакція, застосування препарату необхідно припинити та розпочати відповідну терапію. Лікарі повинні усвідомлювати, що при припиненні симптоматичної терапії можуть виникнути симптоми алергії.

Алкалоїди ріжків та азитроміцин. Було виявлено, що одночасне застосування алкалоїдів ріжків і макролідних антибіотиків сприяє розвитку ерготизму. Взаємодій між алкалоїдами ріжків та азитроміцином не вивчали. Проте, з огляду на теоретичну можливість виникнення ерготизму одночасне введення азитроміцину з похідними ріжків не рекомендується (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Подовження інтервалу QT. Подовження серцевої реполяризації та інтервалу QT, які підвищували ризик розвитку серцевої аритмії та шлуночкової тахікардії (torsade de pointes), спостерігалися при лікуванні макролідними антибіотиками, включаючи азитроміцин (див. розділ «Побічні реакції»). При оцінці ризику та переваг застосування азитроміцину для пацієнтів груп ризику слід враховувати ризик подовження інтервалу QT, оскільки це може призвести до серцевого нападу (іноді з летальним наслідком).

Групи ризику включають:

• пацієнти з вродженим або зареєстрованим подовженням інтервалу QT;
• пацієнти, які наразі проходять лікування із застосуванням інших активних речовин, які, як відомо, подовжують інтервал QT, наприклад антиаритмічні препарати IA класу (квінідин та прокаїнамід) і III класу (дофетілід, аміодарон та соталол), цисаприд і терфенадин (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»); нейролептичні засоби, такі як пімозид; антидепресанти, такі як циталопрам, а також фторхінолони, такі як моксифлоксацин та левофлоксацин;
• пацієнти з порушенням електролітного обміну, особливо у випадку гіпокаліємії і гіпомагніємії;
• пацієнти з клінічно релевантною брадикардією, серцевою аритмією або тяжкою серцевою недостатністю;
• жінки та пацієнти літнього віку з наявними проаритміями.

Міастенія гравіс. Повідомлялося про загострення симптомів міастенії гравіс або про новий розвиток міастенічного синдрому у пацієнтів, які отримують терапію азитроміцином (див. розділ «Побічні реакції»).

Сахароза. 6,5 мл суспензії містить 5 г сахарози, що слід брати до уваги пацієнтам з цукровим діабетом. Пацієнтам, які мають рідкісні спадкові проблеми, пов’язані з непереносимістю фруктози, глюкозо-галактозною мальабсорбцією або недостатністю сахарази-ізомальтази, не слід застосовувати цей лікарський засіб.

Натрій. 15,6 мл суспензії містить 1 ммоль (або 23 мг) натрію. Слід бути обережними при застосуванні пацієнтам, які застосовують натрій-контрольовану дієту.

Застосування у період вагітності або годування груддю.      

Вагітність

Відсутні належні дані щодо застосування азитроміцину вагітним жінкам. Дослідження токсичного впливу на репродуктивну функцію тварин показали, що азитроміцин проникає крізь плаценту, проте тератогенних ефектів не спостерігалося. Азитроміцин слід призначати у період вагітності лише за життєвими показаннями.

годування груддю

Азитроміцин проникає у грудне молоко людини. Оскільки вплив азитроміцину на годування груддю невідомий, азитроміцин не слід застосовувати у період годування груддю, тому що у дитини можуть виникати сенсибілізація, подразнення кишкової флори та колонізація дріжджоподібними грибами. Під час лікування і до 2 днів після припинення лікування рекомендується не використовувати грудне молоко. Потім з рекомендацією лікаря годування груддю може бути поновлено.

Фертильність

Дослідження фертильності проводили на щурах; частота вагітності знижувалася після введення азитроміцину. Актуальність цих даних для людини невідома.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Докази про те, що азитроміцин може погіршувати здатність керувати автотранспортом або роботу з іншими механізмами, відсутні, але слід враховувати можливість розвитку побічних реакцій (див. розділ «Побічні реакції»).

Спосіб застосування та дози.

Азитроміцин відрізняється від інших антибіотиків значним зв’язуванням препарату з тканинами. Концентрація азитроміцину у тканинах у 50 разів вища, ніж у плазмі крові, а період напіввиведення з тканин становить 2-4 дні. Через це існує різниця між режимом дозування препарату Азибіот® у вигляді порошку для приготування суспензії для перорального застосування та іншими протимікробними речовинами.

Дозування

Дозування для дітей залежить від маси тіла. Для цієї категорії пацієнтів існує два режими дозування: приймати або 10 мг азитроміцину на кг маси тіла 1 раз на добу протягом 3 днів або 10 мг/кг маси тіла 1 раз на добу в 1-й день, а з 2-го по 5-й день – 5 мг/кг маси тіла 1 раз на добу (виняток: див. стрептококовий фарингіт).

Залежно від маси тіла в таблиці нижче наведено приклади.

П’ятиденний режим

Як альтернатива, можна провести п’ятиденну терапію з таким дозуванням азитроміцину: 10 мг/кг маси тіла в перший день і 5 мг/кг маси тіла протягом наступних 4 днів. Добову дозу можна легко виміряти за допомогою дозувального шприца.

При гострому отиті середнього вуха загальна доза азитроміцину також становить 30 мг/кг маси тіла. Цю загальну дозу можна застосовувати як одноразову дозу протягом 3-х або 5-ти днів терапії (відповідно до вищевказаної схеми дозування).

При стрептококовому фарингіті 10 мг/кг маси тіла або 20 мг/кг маси тіла азитроміцину вводити щодня протягом 3 днів.

У клінічних дослідженнях обидві дози показали порівнянну клінічну ефективність. Однак при дозуванні азитроміцину 20 мг/кг маси тіла було досягнуто більш високий рівень бактеріологічної ерадикації. Незважаючи на це, пеніцилін залишається препаратом першого вибору для лікування фарингіту, спричиненого бактеріями Streptococcus pyogenes. Це також стосується профілактики ревматичної пропасниці.

Пацієнти з порушенням функції нирок

Для пацієнтів зі швидкістю клубочкової фільтрації від 10 до 80 мл/хв немає необхідності у коригуванні дози. Азитроміцин необхідно з обережністю призначати пацієнтам з тяжким порушенням функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації < 10 мл/хв) (див. розділи «Особливості застосування» та «Фармакологічні властивості»).

Пацієнти з порушенням функції печінки

Оскільки азитроміцин метаболізується у печінці та виводиться з жовчю, препарат не слід застосовувати пацієнтам з тяжким порушенням функції печінки. Досліджень, пов’язаних із лікуванням таких пацієнтів із застосуванням азитроміцину, не проводили (див. розділи «Особливості застосування» та «Фармакологічні властивості»).

Спосіб застосування суспензії

Перед застосуванням порошок для приготування суспензії для перорального застосування потрібно розчинити у воді до утворення однорідної суспензії.

Приготування

Добре струсити флакон з порошком. Використовуючи градуйований шприц, додати до порошку 11 мл очищеної (прокип’яченої та охолодженої) води. Після додавання зазначеної кількості води закрити флакон, перевернути, щоб порошок змішався з водою, і енергійно струсити (перевірити, чи порошок повністю диспергувався!). Через втрати при введені готується більший об’єм суспензії.

Після цього препарат можна вводити, використовуючи градуйований шприц для перорального застосування. Азитроміцин, порошок для приготування суспензії для перорального застосування, слід використовувати 1 раз на добу. Суспензію можна приймати незалежно від прийому їжі.

Тривалість застосування

Дітям, як і дорослим, слід проводити триденну терапію у відповідній дозі. Альтернативно можна застосовувати п’ятиденну терапію. Для лікування пневмонії більш ефективною є п’ятиденна терапія азитроміцином. У більшості випадків достатньо застосування триденного режиму.

Діти.

Застосовувати дітям з масою тіла від 5 до 15 кг. Дітям з масою тіла більше 15 кг рекомендується застосовувати Азибіот®, порошок для оральної суспензії 40 мг/мл.

Передозування.

Досвід клінічного застосування макролідних антибіотиків свідчить про те, що побічні прояви, які розвиваються при прийомі вищих, ніж рекомендовано, доз препарату, подібні до таких, що спостерігаються при застосуванні звичайних терапевтичних доз, а саме: вони можуть включати діарею, нудоту, блювання, оборотну втрату слуху. У разі передозування при необхідності рекомендується прийом активованого вугілля та проведення загальних симптоматичних і підтримуючих лікувальних заходів.

Побічні реакції.

Групи за частотністю визначалися за допомогою такої шкали: дуже часто (≥ 1/10); часто (≥ 1/100 до < 1/10); нечасто (≥ 1/1000 до < 1/100); рідко (≥ 1/10000 до < 1/1000), дуже рідко (< 1/10000); невідомо (не можна визначити з наявних даних).

Приблизно 13 % пацієнтів, включених до клінічних досліджень, повідомляли про побічні реакції, при чому захворювання шлунково-кишкового тракту є найбільш поширеним явищем.

Небажані реакції, можливо або імовірно пов’язані з азитроміцином, на основі даних, отриманих у ході клінічних досліджень і в період постмаркетингового спостереження.

Інформація про небажані реакції, які, можливо, пов’язані з профілактикою та лікуванням Mycobacterium Avium Complex, базується на даних клінічних досліджень та спостережень у постмаркетинговий період. Ці небажані реакції відрізняються за типом або за частотою від тих, про які повідомляли при застосуванні швидкодіючих лікарських форм та лікарських форм тривалої дії:

Звітування про підозрювані побічні реакції. Звітування про підозрювані побічні реакції після реєстрації лікарського засобу має важливе значення. Це дає змогу проводити безперервний моніторинг співвідношення між користю і ризиками, пов’язаними із застосуванням цього лікарського засобу. Лікарям слід звітувати про будь-які підозрювані побічні реакції відповідно до вимог законодавства.

Термін придатності.

Після приготування суспензію зберігати не більше 5 днів при температурі не вище 25 °С.

Умови зберігання.

Зберігати в оригінальній упаковці для захисту від дії вологи. Для лікарського засобу не потрібні спеціальні температурні умови зберігання. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка.

По 16,38 г порошку для приготування 20 мл оральної суспензії (400 мг азитроміцину) у скляному флаконі; по 1 флакону з дозуючим шприцем з адаптером у коробці.

Категорія відпуску.

Виробник.

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.

Шмар’єшка цеста 6, 8501 Ново место, Словенія/Smarjeska cesta 6, 8501 Novo mesto, Slovenia.