Аміцитрон плюс інструкція, показання, склад, побічні ефекти, ціни в аптеках

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

АМІЦРРўР РћРќ^В® ПЛЮС

Склад:

діючі речовини: парацетамол, гвайфенезин, фенілефрину РіС–РґСЂРѕС Р»РѕСЂРёРґ;

1 саше містить парацетамолу 500 РјРі, гвайфенезину 200 РјРі, фенілефрину РіС–РґСЂРѕС Р»РѕСЂРёРґСѓ 10 РјРі;

допоміжні речовини: СЃР°С Р°СЂРѕР·Р°, кислоти лимонної моногідрат, натрію цитрат, калію ацесульфам, аспартам (Р• 951), ароматизатор лимонний натуральний.

Лікарська форма. Порошок для орального розчину.

РћСЃРЅРѕРІРЅС– фізико-С С–РјС–С‡РЅС– властивості: порошок білого або майже білого кольору.

Фармакотерапевтична група.

Аналгетики та антипіретики. Аніліди. Парацетамол, комбінації без РїСЃРёС РѕР»РµРїС‚РёРєС–РІ.

РљРѕРґ РђРўРҐ N02B E51.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Парацетамол чинить аналгетичну РґС–СЋ переважно через інгібування синтезу простагландинів Сѓ С†РµРЅС‚ральній нервовій системі та меншою РјС–СЂРѕСЋ С€Р»СЏС РѕРј периферичної РґС–С—, блокуючи проведення Р±РѕР»СЊРѕРІРёС С–РјРїСѓР»СЊСЃС–РІ. РњРµС Р°РЅС–Р·Рј жарознижувальної РґС–С— полягає Сѓ впливі РЅР° центр терморегуляції Сѓ РіС–поталамусі.

Гвайфенезин С” РІС–РґС Р°СЂРєСѓРІР°Р»СЊРЅРёРј засобом. Діє Р·Р° СЂР°С СѓРЅРѕРє збільшення об’єму та зниження в’язкості секрету Сѓ С‚СЂР°С РµС— С– Р±СЂРѕРЅС Р°С , що полегшує виділення мокротиння РїСЂРё кашлі.

Фенілефрину РіС–РґСЂРѕС Р»РѕСЂРёРґ – симпатоміметик, СЏРєРёР№ здебільшого стимулює О±-адренорецептори, що призводить РґРѕ звуження СЃСѓРґРёРЅ та зменшення набряку слизової оболонки РЅРѕСЃР° С– РїСЂРёРґР°С‚РєРѕРІРёС РїР°Р·СѓС .

Діючі речовини не виявляють седативного ефекту.

Фармакокінетика.

Парацетамол швидко С– майже повністю всмоктується Сѓ шлунково-кишковому тракті. РџСЂРё РїРµСЂРѕСЂР°Р»СЊРЅРѕРјСѓ застосуванні максимальна концентрація Сѓ плазмі РєСЂРѕРІС– досягається через 10–60 С вилин після РїСЂРёР№РѕРјСѓ. 95 % парацетамолу метаболізується Сѓ печінці С€Р»СЏС РѕРј сульфо- та глюкуронокон’югації, Р° також окиснення системою С†РёС‚РѕС СЂРѕРјС–РІ Р 450. Виводиться нирками, здебільшого Сѓ вигляді метаболітів, 3 % парацетамолу виводиться Сѓ незміненому стані. Період напіввиведення становить РІС–Рґ 1 РґРѕ 4 РіРѕРґРёРЅ. Парацетамол РїСЂРѕС РѕРґРёС‚СЊ через плацентарний бар’єр, незначна частина проникає Сѓ РіСЂСѓРґРЅРµ молоко.

Гвайфенезин швидко всмоктується Сѓ шлунково-кишковому тракті. РџСЂРё пероральному застосуванні максимальна концентрація Сѓ плазмі РєСЂРѕРІС– досягається через 15 С вилин після РїСЂРёР№РѕРјСѓ. Гвайфенезин метаболізується Сѓ РЅРёСЂРєР°С С€Р»СЏС РѕРј окиснення РґРѕ ОІ-(2-метоксифенокси)молочної кислоти в€’ РЅРµР°РєС‚РёРІРЅРѕРіРѕ метаболіту, СЏРєРёР№ виділяється С–Р· сечею. Період напіввиведення становить 1 РіРѕРґРёРЅСѓ.

Фенілефрину РіС–РґСЂРѕС Р»РѕСЂРёРґ всмоктується Сѓ шлунково-кишковому тракті нерівномірно С– підлягає пресистемному метаболізму Р·Р° РґРѕРїРѕРјРѕРіРѕСЋ моноаміноксидази Сѓ кишечнику та печінці. Таким чином, введений перорально фенілефрин має знижену біодоступність. Максимальний рівень Сѓ РїР»Р°Р·РјС– РєСЂРѕРІС– досягається протягом 1–2 РіРѕРґРёРЅ. Період напіввиведення становить 2–3 РіРѕРґРёРЅРё. Виводиться С–Р· сечею майже повністю Сѓ вигляді сульфатного кон’югату.

Клінічні С Р°СЂР°РєС‚РµСЂРёСЃС‚РёРєРё.

Показання.

Лікування симптомів застуди та РіСЂРёРїСѓ: головний біль, біль та ломота Сѓ тілі, біль Сѓ горлі, закладеність РЅРѕСЃР°, підвищена температура тіла, продуктивний кашель Р· утрудненим РІС–РґС РѕРґР¶РµРЅРЅСЏРј мокротиння.

Протипоказання.

Підвищена чутливість РґРѕ компонентів лікарського засобу. Серцево-СЃСѓРґРёРЅРЅС– Р·Р°С РІРѕСЂСЋРІР°РЅРЅСЏ, артеріальна гіпертензія, Р·Р°С РІРѕСЂСЋРІР°РЅРЅСЏ РєСЂРѕРІС– (Сѓ С‚. С‡. виражена анемія, лейкопенія), закритокутова глаукома, цукровий діабет, гіпертиреоз, затримка сечовипускання внаслідок гіперплазії РїРµСЂРµРґРјС–С СѓСЂРѕРІРѕС— залози, С„РµРѕС СЂРѕРјРѕС†РёС‚РѕРјР°, печінкова недостатність, тяжка РЅРёСЂРєРѕРІР° недостатність, гострий гепатит, панкреатит, алкоголізм, вроджені гіпербілірубінемії (Сѓ С‚. С‡. СЃРёРЅРґСЂРѕРј Жильбера), дефіцит глюкозо-6-фосфатдегідрогенази, фенілкетонурія; СЂС–РґРєС–СЃРЅС– спадкові проблеми, пов’язані Р· РЅРµРїРµСЂРµРЅРѕСЃРёРјС–стю фруктози, глюкозо-галактозною мальабсорбцією або недостатністю СЃР°С Р°СЂР°Р·Рё-ізомальтази. Період вагітності або годування РіСЂСѓРґРґСЋ. Дитячий РІС–Рє РґРѕ 12 СЂРѕРєС–РІ.

Не застосовувати одночасно з трициклічними антидепресантами, парацетамолвмісними препаратами, β-блокаторами, симпатоміметиками, з інгібіторами моноаміноксидази (МАО) та протягом 2 тижнів після припинення застосування інгібіторів МАО.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Метоклопрамід або домперидон можуть підвищувати швидкість всмоктування парацетамолу, Р° С олестирамін в€’ знижувати. Пробенецид С–РЅРіС–Р±СѓС” зв’язування парацетамолу Р· глюкуроновою кислотою, що призводить РґРѕ зменшення кліренсу парацетамолу майже вдвічі. РџСЂРё одночасному застосуванні пробенециду РґРѕР·Сѓ парацетамолу РЅРµРѕР±С С–РґРЅРѕ зменшувати. Саліцилати/аспірин можуть подовжувати період напіввиведення парацетамолуБарбітурати зменшують жарознижувальний ефект парацетамолу. Препарати, СЏРєС– стимулюють активність РјС–РєСЂРѕСЃРѕРјР°Р»СЊРЅРёС С„РµСЂРјРµРЅС‚С–РІ печінки, такі СЏРє протисудомні препарати (Сѓ С‚. С‡. С„енітоїн, барбітурати, карбамазепін), інгібітори моноаміноксидази, трициклічні антидепресанти, можуть посилювати токсичний вплив парацетамолу РЅР° печінку внаслідок підвищення ступеня Р№РѕРіРѕ перетворення РЅР° гепатотоксичні метаболіти. РџСЂРё одночасному застосуванні парацетамолу Р· гепатотоксичними засобами збільшується токсичний вплив препаратів РЅР° печінку. Одночасне застосування РІРёСЃРѕРєРёС РґРѕР· парацетамолу Р· ізоніазидом підвищує СЂРёР·РёРє розвитку гепатотоксичного СЃРёРЅРґСЂРѕРјСѓ. Гепатотоксичність парацетамолу може посилюватися РїСЂРё надмірному вживанні алкоголю. Супутня терапія парацетамолом С– РќРџР—Р— (нестероїдні протизапальні засоби) підвищує СЂРёР·РёРє РЅРёСЂРєРѕРІРѕС— дисфункції. Парацетамол знижує ефективність діуретиків. Регулярне застосування парацетамолу може знижувати метаболізм Р·РёРґРѕРІСѓРґРёРЅСѓ (підвищений СЂРёР·РёРє розвитку нейтропенії). Антикоагулянтний ефект варфарину та С–РЅС€РёС РєСѓРјР°СЂРёРЅС–РІ може посилитися Р· підвищенням СЂРёР·РёРєСѓ кровотечі РїСЂРё одночасному довготривалому регулярному застосуванні парацетамолу; періодичний РїСЂРёР№РѕРј РЅРµ виявляє значного ефекту. Повідомлялося РїСЂРѕ фармакологічну взаємодію РјС–Р¶ парацетамолом та іншими препаратами. Вважається, що клінічна значущість С†РёС РІР·Р°С”РјРѕРґС–Р№ малоймовірна РїСЂРё застосуванні Сѓ СЂРµРєРѕРјРµРЅРґРѕРІР°РЅРёС РґРѕР·Р°С .

Гвайфенезин посилює РґС–СЋ СЃРµРґР°С‚РёРІРЅРёС Р·Р°СЃРѕР±С–РІ та міорелаксантів.

Фенілефрину РіС–РґСЂРѕС Р»РѕСЂРёРґ РЅРµ слід застосовувати Р· О±-блокаторами, іншими антигіпертензивними засобами, фенотіазиновими РїРѕС С–РґРЅРёРјРё (наприклад прометазином), гуанетидином, метилдопою, глюкокортикостероїдами, трициклічними антидепресантами; препаратами, що впливають РЅР° Р°РїРµС‚РёС‚, амфетаміноподібними РїСЃРёС РѕСЃС‚РёРјСѓР»СЏС‚РѕСЂР°РјРё, алкалоїдами ріжків; іншими препаратами, що стимулюють центральну нервову систему, теофіліном. РќРµ слід застосовувати разом Р· іншими судинозвужувальними засобами (РїСЂРё Р±СѓРґСЊ-СЏРєРѕРјСѓ С€Р»СЏС Сѓ введення РѕСЃС‚Р°РЅРЅС–С ). Одночасний РїСЂРёР№РѕРј фенілефрину та С–РЅС€РёС СЃРёРјРїР°С‚РѕРјС–РјРµС‚РёРєС–РІ може призвести РґРѕ додаткової стимуляції центральної нервової системи РґРѕ надзвичайно РІРёСЃРѕРєРѕРіРѕ СЂС–РІРЅСЏ, що супроводжується нервозністю, дратівливістю, безсонням. Також С–РјРѕРІС–СЂРЅС– напади СЃСѓРґРѕРј. РћРєСЂС–Рј цього, одночасний РїСЂРёР№РѕРј С–РЅС€РёС СЃРёРјРїР°С‚РѕРјС–РјРµС‚РёРєС–РІ разом С–Р· фенілефрином може призвести РґРѕ посилення РґС–С— РЅР° серцево-СЃСѓРґРёРЅРЅСѓ систему (зокрема судинозвужувальної РґС–С—) Р±СѓРґСЊ-СЏРєРѕРіРѕ Р· С†РёС РґРІРѕС Р»С–РєР°СЂСЃСЊРєРёС Р·Р°СЃРѕР±С–РІ. Фенілефрин може спричиняти розвиток гіпертонічного РєСЂРёР·Сѓ або аритмії РїСЂРё одночасному застосуванні Р· С–ншими адреноміметиками або інгібіторами MAO, спричинити тяжку артеріальну гіпертензію РїСЂРё РїРѕС”днанні Р· індометацином та бромокриптином. Одночасний РїСЂРёР№РѕРј фенілефрину Р· ОІ-блокаторами може призвести РґРѕ артеріальної гіпертензії та надмірної брадикардії Р· можливою серцевою блокадою. Слід Р· обережністю застосовувати Р· гормонами щитовидної залози, препаратами, що впливають РЅР° серцеву провідність (серцеві глікозиди, антиаритмічні препарати). Фенілефрин може підвищувати вірогідність виникнення аритмій Сѓ пацієнтів, СЏРєС– застосовують препарати наперстянки. РџСЂРё одночасному застосуванні Р· препаратами, що зумовлюють виведення калію, наприклад Р· деякими діуретиками типу фуросеміду, можливе посилення гіпокаліємії та зменшення артеріальної чутливості РґРѕ РІР°Р·РѕРїСЂРµСЃРѕСЂРЅРёС РїСЂРµРїР°СЂР°С‚С–РІ. Одночасне застосування Р· РіР°Р»РѕРіРµРЅС–зованими анестетиками, такими СЏРє С Р»РѕСЂРѕС„РѕСЂРј, циклопропан, галотан, енфлуран або ізофлуран, може спричинити або погіршити шлуночкову аритмію. Можливе значне підвищення артеріального тиску РїСЂРё одночасному внутрішньовенному введенні алкалоїдів споришу. РџСЂРё СЃСѓРјС–СЃРЅРѕРјСѓ застосуванні фенілефрину та алкалоїдів споришу підвищується СЂРёР·РёРє розвитку ерготизму. Алкалоїди раувольфії зменшують терапевтичний ефект фенілефрину. Атропіну сульфат блокує рефлекторну брадикардію, спричинену фенілефрином, та збільшує вазопресорну РІС–РґРїРѕРІС–РґСЊ РЅР° фенілефрин. 

Особливості застосування.

Перед початком лікування слід пересвідчитись, що препарати, РґРѕ складу СЏРєРёС РІС РѕРґСЏС‚СЊ симпатоміметики, одночасно РЅРµ застосовуються кількома С€Р»СЏС Р°РјРё, тобто перорально С– місцево (препарати для РЅРѕСЃР°, РІСѓС С‚Р° очей). РќРµРѕР±С С–РґРЅРѕ порадитися Р· лікарем стосовно можливості застосування препарату пацієнтам Р· порушеннями функції РЅРёСЂРѕРє С– печінки легкого та середнього ступеня або РїСЂРё наявності персистуючого або С СЂРѕРЅС–С‡РЅРѕРіРѕ кашлю (СЏРєРёР№ зумовлений тютюнопалінням, астмою, С СЂРѕРЅС–С‡РЅРёРј Р±СЂРѕРЅС С–С‚РѕРј або емфіземою). Слід РІСЂР°С РѕРІСѓРІР°С‚Рё, що Сѓ пацієнтів Р· алкогольними нециротичними ураженнями печінки збільшується СЂРёР·РёРє гепатотоксичної РґС–С— парацетамолу та небезпека передозування. Пацієнтам Р· артритами легкої форми, СЏРєС– приймають аналгетики кожен день, та пацієнтам, СЏРєС– застосовують варфарин чи РїРѕРґС–Р±РЅС– препарати, СЏРєС– мають антикоагулянтний ефект, РЅРµРѕР±С С–РґРЅРѕ проконсультуватися Р· лікарем перед застосуванням препарату Аміцитрон^В® РїР»СЋСЃ. Одночасне застосування парацетамолу С– Р·РёРґРѕРІСѓРґРёРЅСѓ РЅРµРѕР±С С–РґРЅРѕ здійснювати РїС–Рґ РЅР°РіР»СЏРґРѕРј лікаря.

Препарат слід Р· обережністю застосовувати пацієнтам, СЏРєС– приймають гепатотоксичні лікарські засоби, препарати наперстянки, метилдопу або інші антигіпертензивні лікарські засоби; пацієнтам Р· Р±СЂРѕРЅС іальною астмою, С СЂРѕРЅС–С‡РЅРёРјРё С РІРѕСЂРѕР±Р°РјРё легень, міастенією гравіс, тяжкими шлунково-кишковими розладами, С СЂРѕРЅС–С‡РЅРёРј недоїданням (РЅРёР·СЊРєРёР№ рівень глутатіону). РЈ пацієнтів Р· тяжкими інфекціями, такими СЏРє сепсис, СЏРєС– супроводжуються зниженням СЂС–РІРЅСЏ глутатіону, РїСЂРё РїСЂРёР№РѕРјС– парацетамолу підвищується СЂРёР·РёРє виникнення метаболічного ацидозу. Симптомами метаболічного ацидозу С” глибоке, прискорене чи утруднене РґРёС Р°РЅРЅСЏ, нудота, блювання, втрата апетиту. Слід негайно звернутися РґРѕ лікаря Сѓ разі РїРѕСЏРІРё С†РёС СЃРёРјРїС‚РѕРјС–РІ.

Парацетамол може впливати РЅР° результати Р»Р°Р±РѕСЂР°С‚РѕСЂРЅРёС РґРѕСЃР»С–РґР¶РµРЅСЊ щодо вмісту РІ РєСЂРѕРІС– глюкози та сечової кислоти. Гвайфенезин протягом 24 РіРѕРґРёРЅ після РїСЂРёР№РѕРјСѓ може впливати РЅР° результати Р»Р°Р±РѕСЂР°С‚РѕСЂРЅРёС РґРѕСЃР»С–РґР¶РµРЅСЊ сечі (визначення 5-гідроксііндолоцтової кислоти, ванілілмигдальної кислоти).

РќРµ допускати одночасного застосування С–РЅС€РёС РїСЂРѕС‚РёРїСЂРѕСЃС‚СѓРґРЅРёС , РїСЂРѕС‚РёРЅР°Р±СЂСЏРєРѕРІРёС С‚Р° РїР°СЂР°С†РµС‚Р°РјРѕР»РІРјС–СЃРЅРёС РїСЂРµРїР°СЂР°С‚С–РІ. РќРµ застосовувати Р· препаратами, СЏРєС– пригнічують кашель. Слід уникати вживання алкоголю.

Не рекомендується тривале застосування препарату.

Якщо головний біль стає постійним, слід звернутися до лікаря.

У разі передозування слід негайно звернутися до лікаря через ризик ураження печінки, навіть якщо пацієнт почуває себе добре.

РџСЂРё встановленій непереносимості РґРµСЏРєРёС С†СѓРєСЂС–РІ слід проконсультуватися Р· лікарем перш РЅС–Р¶ приймати цей лікарський засіб. Аміцитрон^В® РїР»СЋСЃ містить СЃР°С Р°СЂРѕР·Сѓ, тому цей препарат РЅРµ слід приймати пацієнтам Р· СЂС–РґРєС–СЃРЅРёРјРё спадковими проблемами, пов’язаними Р· непереносимістю фруктози, глюкозо-галактозною мальабсорбцією або недостатністю СЃР°С Р°СЂР°Р·Рё-ізомальтази. 1 СЃР°С€Рµ лікарського засобу Аміцитрон^В® РїР»СЋСЃ містить 5,81 ммоль (або 133,7 РјРі) натрію, тому пацієнтам, СЏРєС– дотримуються дієти Р· контрольованим вмістом натрію, слід Р· обережністю застосовувати цей препарат. Лікарський засіб містить аспартам (Р• 951) – джерело фенілаланіну, що являє небезпеку для С РІРѕСЂРёС РЅР° фенілкетонурію.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Не застосовують.

Під час застосування лікарського засобу жінкам слід припинити годування груддю.

Здатність впливати РЅР° швидкість реакції РїСЂРё керуванні автотранспортом або іншими РјРµС Р°РЅС–Р·РјР°РјРё.

Препарат може викликати запаморочення, що слід РІСЂР°С РѕРІСѓРІР°С‚Рё РїСЂРё керуванні автотранспортом або іншими РјРµС Р°РЅС–Р·РјР°РјРё.

Спосіб застосування та дози.

Препарат застосовувати внутрішньо Сѓ вигляді розчину. Розчинити РІРјС–СЃС‚ 1 СЃР°С€Рµ РІ 250 РјР» гарячої РІРѕРґРё, але РЅРµ РѕРєСЂРѕРїСѓ. Приготований розчин вживати Сѓ теплому вигляді.

Дорослі, пацієнти літнього віку, діти віком від 12 років

1 саше кожні 4–6 РіРѕРґРёРЅ Сѓ разі РЅРµРѕР±С С–РґРЅРѕСЃС‚С–. Максимальна РґРѕР±РѕРІР° РґРѕР·Р° – 4 саше.

Максимальний термін застосування без консультації лікаря – 3 РґРЅС–. Якщо симптоми Р·Р°С РІРѕСЂСЋРІР°РЅРЅСЏ РЅРµ зникають, РЅРµРѕР±С С–РґРЅРѕ звернутися РґРѕ лікаря.

Діти.

Дітям віком до 12 років препарат протипоказаний.

Передозування.

Парацетамол.

Якщо пацієнт РїСЂРёР№РЅСЏРІ препарат Сѓ РґРѕР·С–, СЏРєР° перевищує рекомендовану, слід негайно звернутися РґРѕ Р»С–каря через СЂРёР·РёРє ураження печінки. Ураження печінки можливе Сѓ РґРѕСЂРѕСЃР»РёС , СЏРєС– прийняли 10 Рі С– більше парацетамолу, та Сѓ дітей, СЏРєС– прийняли парацетамол Сѓ РґРѕР·С– більше 150 РјРі/РєРі маси тіла. РџСЂРёР№РѕРј 5 Рі або більше парацетамолу може призвести РґРѕ ураження печінки Сѓ пацієнтів Р· факторами СЂРёР·РёРєСѓ (тривале застосування карбамазепіну, фенобарбіталу, фенітоїну, РїСЂРёРјС–РґРѕРЅСѓ, рифампіцину, Р·РІС–СЂРѕР±РѕСЋ або С–РЅС€РёС РїСЂРµРїР°СЂР°С‚С–РІ, СЏРєС– індукують ферменти печінки; регулярне вживання РЅР°РґРјС–СЂРЅРёС РєС–Р»СЊРєРѕСЃС‚РµР№ алкоголю; недостатність глутатіонової системи, наприклад розлади С Р°СЂС‡РѕРІРѕС— поведінки, ВІЛ-інфекція, голодування, муковісцидоз, РєР°С РµРєСЃС–СЏ).

Симптоми передозування Сѓ перші 24 РіРѕРґРёРЅРё: блідість, нудота, блювання, втрата апетиту та абдомінальний біль. Ураження печінки може стати СЏРІРЅРёРј через 12–48 РіРѕРґРёРЅ після передозування. Можуть виникати порушення метаболізму глюкози та метаболічний ацидоз. РџСЂРё тяжкому отруєнні печінкова недостатність може прогресувати РґРѕ енцефалопатії, крововиливів, гіпоглікемії, набряку РјРѕР·РєСѓ та летального наслідку. Гостра РЅРёСЂРєРѕРІР° недостатність Р· гострим некрозом канальців може проявлятися сильним болем РІ ділянці поперека, гематурією, протеїнурією С– розвинутися навіть РїСЂРё РІС–дсутності тяжкого ураження печінки. Відзначалися також серцева аритмія та панкреатит.

РџСЂРё тривалому застосуванні парацетамолу Сѓ РІРµР»РёРєРёС РґРѕР·Р°С Р· Р±РѕРєСѓ органів кровотворення може розвинутися апластична анемія, панцитопенія, агранулоцитоз, лейкопенія (Сѓ С‚. С‡. нейтропенія), тромбоцитопенія. РџСЂРё РїСЂРёР№РѕРјС– РІРµР»РёРєРёС РґРѕР· Р· Р±РѕРєСѓ центральної нервової системи можливі запаморочення, РїСЃРёС РѕРјРѕС‚РѕСЂРЅРµ збудження С– порушення орієнтації; Р· Р±РѕРєСѓ сечовидільної системи в€’ РЅРµС„ротоксичність (РЅРёСЂРєРѕРІР° коліка, інтерстиціальний нефрит, папілярний некроз).

Лікування: РЅРµРѕР±С С–РґРЅР° швидка медична РґРѕРїРѕРјРѕРіР°. Пацієнта слід негайно доставити Сѓ лікарню, навіть якщо відсутні ранні симптоми передозування. Симптоми можуть бути обмежені нудотою або блюванням та можуть РЅРµ відображати тяжкості передозування чи СЂРёР·РёРєСѓ ураження органів. Слід розглянути лікування активованим вугіллям Сѓ РјРµР¶Р°С 1 РіРѕРґРёРЅРё після РїСЂРёР№РѕРјСѓ надмірної РґРѕР·Рё парацетамолу. Концентрацію парацетамолу Сѓ плазмі РєСЂРѕРІС– слід вимірювати через 4 РіРѕРґРёРЅРё або пізніше після РїСЂРёР№РѕРјСѓ (більш ранні концентрації С” недостовірними). Рекомендується введення донаторів SH-РіСЂСѓРїРё та попередників синтезу глутатіону (С‚Р°РєРёС СЏРє метіонін, N-ацетилцистеїн) внутрішньовенно РІ РґРѕР·Р°С , що визначаються залежно РІС–Рґ концентрації парацетамолу РІ РєСЂРѕРІС–, Р° також РІС–Рґ часу, СЏРєРёР№ пройшов після Р№РѕРіРѕ РїСЂРёР№РѕРјСѓ. Лікування N-ацетилцистеїном може бути застосовано протягом 24 РіРѕРґРёРЅ після РїСЂРёР№РѕРјСѓ парацетамолу, але максимальний Р·Р°С РёСЃРЅРёР№ ефект настає РїСЂРё Р№РѕРіРѕ застосуванні протягом 8 РіРѕРґРёРЅ після РїСЂРёР№РѕРјСѓ. Ефективність антидоту СЂС–Р·РєРѕ знижується після цього часу. РџСЂРё РЅРµРѕР±С С–РґРЅРѕСЃС‚С– пацієнту внутрішньовенно слід вводити N-ацетилцистеїн Р·РіС–РґРЅРѕ Р· чинними рекомендаціями. РџСЂРё відсутності блювання може бути застосований метіонін перорально СЏРє РІС–РґРїРѕРІС–РґРЅР° альтернатива Сѓ РІС–РґРґР°Р»РµРЅРёС СЂР°Р№РѕРЅР°С РїРѕР·Р° лікарнею.

Гвайфенезин.

Передозування невеликими або РїРѕРјС–СЂРЅРёРјРё дозами може спричинити запаморочення або вертиго, шлунково-кишкові розлади (зокрема нудоту, блювання). Дуже РІРёСЃРѕРєС– РґРѕР·Рё можуть спричинити такі симптоми, СЏРє збудження, сплутаність свідомості та пригнічення РґРёС Р°РЅРЅСЏ.

Фенілефрину РіС–РґСЂРѕС Р»РѕСЂРёРґ.

РџСЂРё передозуванні можливе посилення РїСЂРѕСЏРІС–РІ РїРѕР±С–С‡РЅРёС СЂРµР°РєС†С–Р№, особливо РїСЂРё тривалому застосуванні. Можуть спостерігатися підвищення артеріального тиску та асоційована рефлекторна брадикардія та аритмія; біль та дискомфорт Сѓ ділянці серця, відчуття серцебиття, задишка, некардіогенний набряк легень, збудження, СЃСѓРґРѕРјРё, головний біль, тремор, порушення СЃРЅСѓ (Сѓ С‚. С‡. Р±РµР·СЃРѕРЅРЅСЏ), занепокоєння, тривога, нервозність, дратівливість, неадекватна поведінка, РїСЃРёС РѕР·Рё Р· галюцинаціями, сплутаність свідомості, слабкість, анорексія, нудота, блювання, олігурія, затримка сечовипускання, болюче або утруднене сечовипускання, гіперпірексія, почервоніння обличчя, відчуття С РѕР»РѕРґСѓ Сѓ РєС–РЅС†С–РІРєР°С , парестезія, блідість шкіри, пілоерекція, підвищена пітливість, гіперглікемія, гіпокаліємія, звуження РїРµСЂРёС„РµСЂРёС‡РЅРёС СЃСѓРґРёРЅ, зменшення притоку РєСЂРѕРІС– РґРѕ життєво РІР°Р¶Р»РёРІРёС РѕСЂРіР°РЅС–РІ, що може призвести РґРѕ погіршення кровопостачання РЅРёСЂРѕРє, метаболічного ацидозу, зростання навантаження РЅР° серце внаслідок збільшення загального РѕРїРѕСЂСѓ РїРµСЂРёС„РµСЂРёС‡РЅРёС СЃСѓРґРёРЅ. Симптоми тяжкого передозування включають тяжку периферичну та вісцеральну вазоконстрикцію Р· кардіоваскулярним колапсом. Тяжкі наслідки звуження СЃСѓРґРёРЅ частіше можливі Сѓ РїР°С†С–єнтів С–Р· гіповолемією Р№ тяжкою брадикардією.

Лікування:  раннє промивання шлунка, Р° також симптоматичні та підтримувальні Р·Р°С РѕРґРё.

Побічні реакції.

Р— Р±РѕРєСѓ С–РјСѓРЅРЅРѕС— системи: анафілаксія, реакції гіперчутливості, включаючи шкірний свербіж, РІРёСЃРёРї РЅР° шкірі та СЃР»РёР·РѕРІРёС РѕР±РѕР»РѕРЅРєР°С (зазвичай генералізований РІРёСЃРёРї, еритематозний РІРёСЃРёРї, кропив’янка, алергічний дерматит), ангіоневротичний набряк, мультиформна ексудативна еритема (Сѓ С‚.С‡. СЃРёРЅРґСЂРѕРј Стівенса–Джонсона), токсичний епідермальний некроліз (СЃРёРЅРґСЂРѕРј Лайєлла).

Р— Р±РѕРєСѓ нервової системи (зазвичай розвиваються РїСЂРё РїСЂРёР№РѕРјС– РІРёСЃРѕРєРёС РґРѕР·): головний біль, запаморочення, порушення орієнтації, порушення свідомості, безсоння, РїСЃРёС РѕРјРѕС‚РѕСЂРЅРµ збудження, знервованість, дратівливість, тривожність, тремор.

З боку органів зору: мідріаз, гостра закритокутова глаукома.

Р— Р±РѕРєСѓ серцево-СЃСѓРґРёРЅРЅРѕС— системи: С‚Р°С С–РєР°СЂРґС–СЏ, підвищений артеріальний тиск, відчуття серцебиття.

Р— Р±РѕРєСѓ системи кровотворення та лімфатичної системи: панцитопенія, анемія (Сѓ С‚.С‡. гемолітична анемія, апластична анемія), сульфгемоглобінемія С– метгемоглобінемія (ціаноз, задишка, біль Сѓ РґС–лянці серця), лейкопенія, агранулоцитоз, нейтропенія, тромбоцитопенія, що може спричинити РЅРѕСЃРѕРІС– кровотечі та/або кровоточивість ясен, синці, кровотечі

З боку травної системи: відчуття дискомфорту у шлунково-кишковому тракті, втрата апетиту, біль в епігастрії, нудота, блювання, діарея, гострий панкреатит.

Р— Р±РѕРєСѓ гепатобіліарної системи: порушення функції печінки, підвищення активності РїРµС‡С–РЅРєРѕРІРёС С„РµСЂРјРµРЅС‚С–РІ Сѓ сироватці РєСЂРѕРІС–, СЏРє правило, без розвитку жовтяниці, гепатонекроз (дозозалежний ефект).

З боку ендокринної системи: гіпоглікемія, можливий розвиток гіпоглікемічної коми.

Р— Р±РѕРєСѓ сечовидільної системи: РґРёР·СѓСЂС–СЏ, затримка сечовипускання або утруднення сечовиділення (РїСЂРё збільшенні простати), РЅРёСЂРєРѕРІС– коліки, асептична РїС–СѓСЂС–СЏ. Р„ СЂС–РґРєС–СЃРЅС– повідомлення РїСЂРѕ камені Сѓ СЃРµС‡РѕРІРѕРјСѓ РјС–С СѓСЂС– або РЅРёСЂРєР°С Сѓ пацієнтів, СЏРєС– СѓРїСЂРѕРґРѕРІР¶ тривалого часу приймали великі кількості гвайфенезину.

Р— Р±РѕРєСѓ РґРёС Р°Р»СЊРЅРѕС— системи: задишка, Р±СЂРѕРЅС РѕСЃРїР°Р·Рј Сѓ пацієнтів, С‡СѓС‚Р»РёРІРёС РґРѕ ацетилсаліцилової кислоти та РґРѕ С–РЅС€РёС РќРџР—Р—.

Термін придатності. 2 роки.

Умови зберігання.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка.

Порошок по 5 г у саше; по 10 саше у пачці.

Категорія відпуску. Без рецепта.

Р’РёСЂРѕР±РЅРёРє.

Товариство з додатковою відповідальністю «ІНТЕРХІМ».

РњС–СЃС†РµР·РЅР°С РѕРґР¶РµРЅРЅСЏ РІРёСЂРѕР±РЅРёРєР° та Р№РѕРіРѕ адреса місця провадження діяльності.

Україна, 65025, м. Одеса, 21-й км. Старокиївської дороги, 40-А.