Медофаксин інструкція, показання, склад, побічні ефекти, ціни в аптеках

Склад:

діюча речовина: venlafaxine;

1 капсула містить венлафаксину гідрохлориду 42,435 мг, що еквівалентно венлафаксину  37,5 мг; венлафаксину гідрохлориду 84,87 мг, що еквівалентно венлафаксину  75 мг; венлафаксину гідрохлориду 169,74 мг, що еквівалентно венлафаксину  150 мг;

допоміжні речовини: цукор сферичний, гідроксипропілцелюлоза, гіпромелоза (гідроксипропілметилцелюлоза), тальк;

оболонка пелет: Surelease E-7-7050, до складу якої входять: етилцелюлоза, дибутилсебацинат, кислота олеїнова, кремнію діоксид колоїдний безводний;

склад желатинової капсули: натрію лаурилсульфат, желатин, барвники − понсо 4R (Е 124),  хіноліновий жовтий (Е 104), титану діоксид (Е 171) для капсул по 37,5 мг;  жовтий захід FCF     (E 110), хіноліновий жовтий (Е 104), титану діоксид (Е 171) для  капсул по 75 мг;  жовтий захід FCF (E 110), хіноліновий жовтий (Е 104), патентований синій V (Е 131), титану діоксид (Е 171) для капсул по 150 мг.

Лікарська форма.

Основні фізико-хімічні властивості:

капсули по 37,5 мг – білого або майже білого кольору  пелети  у твердих желатинових капсулах розміром 3 з помаранчевою кришечкою та світлим прозорим корпусом;

капсули по 75 мг – білого або майже білого кольору пелети  у твердих желатинових капсулах розміром 1 з жовтою кришечкою та світлим прозорим корпусом;

капсули по 150 мг – білого або майже білого кольору пелети у твердих желатинових капсулах розміром 0 з жовто-коричневою кришечкою та світлим прозорим корпусом.

Фармакотерапевтична група.

Антидепресанти. Код АТХ N06A X16.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Механізм антидепресивної дії венлафаксину у людей вважається пов'язаним з його потенціюванням нейротрансмітерної активності в центральній нервовій системі. Доклінічні дослідження показали, що венлафаксин та його основний метаболіт О-десметилвенлафаксин (ОДВ) є інгібіторами зворотного захоплення серотоніну та норадреналіну. Венлафаксин також слабо інгібує захоплення дофаміну. Венлафаксин та його активний метаболіт скорочують бета-адренергічну реактивність після одноразового (прийому однієї дози) і тривалого застосування препарату. Венлафаксин та ОДВ дуже схожі своєю загальною дією на нейротрансмітерне зворотне захоплення та зв'язування з рецепторами.

Венлафаксин не виявляє інгібуючої активності відносно моноаміноксидази (МАО).

Фармакокінетика.

Венлафаксин екстенсивно метаболізується, в основному, до активного метаболіту О-десметилвенлафаксину (ОДВ). Середні значення ± SD (standart deviation – стандартне відхилення) для періоду напіввиведення венлафаксину та ОДВ із плазми крові становлять 5±2 години та 11±2 години відповідно. Рівноважні концентрації венлафаксину та ОДВ досягаються протягом 3 днів перорального багаторазового застосування препарату. Венлафаксин та ОДВ показують лінійну кінетику в рамках діапазону доз від 75 мг до        450 мг/добу.

Всмоктування

Абсолютна біодоступність становить 40-45%, що пов’язано з пресистемним метаболізмом. Після прийому дози венлафаксину пролонгованого вивільнення максимальні концентрації венлафаксину та ОДВ у плазмі крові досягаються протягом 5,5 і 9 годин відповідно.

Прийом їжі на біодоступність венлафаксину та ОДВ не впливає.

Розподіл

Венлафаксин та ОДВ при застосуванні препарату в терапевтичних концентраціях мінімально зв'язуються з білками плазми крові людини (27% і 30% відповідно). Об’єм розподілу венлафаксину в рівноважному стані становить 4,4±1,6 л/кг після внутрішньовенного введення препарату.

Метаболізм

Венлафаксин піддається екстенсивному печінковому метаболізму. Дослідження in vitro та in vivo показують, що венлафаксин біотрансформується за участю ферменту CYP2D6 з утворенням свого основного активного метаболіту ОДВ. Дослідження in vitro та in vivo показують, що венлафаксин метаболізується за участю ферменту CYP3A4 з утворенням свого другорядного, менш активного метаболіту N-десметилвенлафаксину. Дослідження in vitro та in vivo показують, що венлафаксин є слабким інгібітором ферменту CYP2D6. Венлафаксин не інгібував ізоферменти CYP1A2, CYP2C9 або CYP3A4.

Виведення

Венлафаксин та його метаболіти в основному виводяться нирками. Приблизно 87% від дози венлафаксину виводиться із сечею протягом 48 годин у вигляді або венлафаксину в незміненому виді (5%), некон’югованого ОДВ (29%), кон’югованого ОДВ (26%) або інших другорядних неактивних метаболітів (27%). Середні значення ± SD кліренсу венлафаксину та ОДВ в рівноважному стані в плазмі крові становлять 1,3±0,6 л/год/кг та 0,4±0,2 л/год/кг відповідно.

Особливі популяції

Вік та стать: вік та стать пацієнта істотно не впливають на фармакокінетику венлафаксину та ОДВ.

Швидкі/повільні метаболізатори ізоферменту CYP2D6: концентрації венлафаксину в плазмі крові у повільних метаболізаторів CYP2D6 вищі, ніж у швидких метаболізаторів. Оскільки загальна експозиція (AUC) венлафаксину та ОДВ аналогічна у повільних та швидких метаболізаторів, немає необхідності у різних режимах дозування венлафаксину для цих двох груп пацієнтів.

Пацієнти з порушенням функції печінки: у пацієнтів з порушенням функції печінки класу А за класифікацією Чайлда-П’ю (порушення функції печінки легкого ступеня) та класу В за класифікацією Чайлда-П’ю (порушення функції печінки помірного ступеня) період напіввиведення венлафаксину та ОДВ був подовжений порівняно з пацієнтами з нормальною функцією печінки. Кліренс венлафаксину та ОДВ при пероральному застосуванні препарату був знижений, при цьому відзначався великий ступінь варіабельності цих показників у пацієнтів. Дані щодо застосування препарату пацієнтам з порушенням функції печінки тяжкого ступеня обмежені.

Пацієнти з порушенням функції нирок: у пацієнтів, які перебувають на діалізі, період напіввиведення венлафаксину був подовжений приблизно на 180%, а кліренс скоротився приблизно на 57% порівняно з пацієнтами з нормальною функцією нирок, тоді як період напіввиведення ОДВ був подовжений приблизно на 142%, а кліренс скоротився приблизно на 56%. Пацієнтам з порушенням функції нирок тяжкого ступеня та пацієнтам, яким потрібен гемодіаліз, необхідна корекція дози препарату.

Клінічні характеристики.

Показання.

-          Лікування великих депресивних епізодів.

-          Профілактика рецидивів великих депресивних епізодів.

-          Лікування генералізованих тривожних розладів.

-          Лікування соціального тривожного розладу (соціальної фобії).

Протипоказання.

Гіперчутливість до венлафаксину або до будь-якої з допоміжних речовин.

Супутнє лікування незворотними інгібіторами моноамінооксидази (ІМАО) протипоказано через ризик розвитку серотонінового синдрому з такими симптомами, як збудження, тремор та гіпертермія. Прийом венлафаксину не можна розпочинати протягом принаймні 14 днів після припинення лікування незворотними ІМАО.

Лікування венлафаксином необхідно припинити щонайменше за 7 днів до початку терапії незворотними ІМАО.

Тяжкий ступінь артеріальної гіпертензії (АТ 180/115 та вище до початку терапії).

Закритокутова глаукома.

Порушення сечовипускання у зв’язку з недостатнім відтоком сечі (наприклад захворювання передміхурової залози).

Тяжка печінкова або ниркова недостатність.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Інгібітори моноамінооксидази (ІМАО)

Незворотні неселективні ІМАО: венлафаксин не можна застосовувати в комбінації з незворотними неселективними ІМАО. Не можна розпочинати прийом венлафаксину протягом принаймні 14 днів після припинення лікування незворотними неселективними ІМАО. Прийом венлафаксину необхідно припинити принаймні за 7 днів до початку лікування незворотними неселективними ІМАО.

Зворотний селективний інгібітор МАО-А (моклобемід): через ризик розвитку серотонінового синдрому не рекомендується комбіноване застосування венлафаксину із зворотними селективними ІМАО, такими як моклобемід. До початку лікування венлафаксином після завершення лікування зворотним інгібітором МАО може бути застосований більш короткий період відміни препарату (менше ніж 14 днів). Рекомендується припинити застосування венлафаксину принаймні за 7 днів до початку лікування зворотним ІМАО.

Зворотний неселективний ІМАО (лінезолід): антибіотик лінезолід – це слабкий зворотний неселективний ІМАО і його не слід призначати пацієнтам, які отримують венлафаксин.

Повідомлялося про розвиток тяжких небажаних реакцій у пацієнтів, які недавно припинили застосування ІМАО та почали лікування венлафаксином, або у яких нещодавно припинили лікування венлафаксином до початку застосування ІМАО. Ці реакції включали: тремор, міоклонію, інтенсивне потовиділення, нудоту, блювання, гіперемію, запаморочення та гіпертермію з ознаками, що нагадують злоякісний нейролептичний синдром, судоми та летальний наслідок.

Серотоніновий синдром

Як і при застосуванні інших серотонінергічних засобів, при лікуванні венлафаксином може виникнути серотоніновий синдром – стан, потенційно небезпечний для життя, особливо при одночасному застосуванні з іншими засобами, які можуть впливати на серотонінергічну нейротрансмітерну систему (включаючи триптани, селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС), інгібітори зворотного захоплення норадреналіну та серотоніну (ІЗЗНС), літій, сибутрамін, трамадол або звіробій звичайний [Hypericum perforatum]), з лікарськими засобами, які порушують метаболізм серотоніну (включаючи ІМАО), або із прекурсорами серотоніну (такими як добавки триптофану).

Якщо є клінічне показання для супутнього застосування венлафаксину з СІЗЗС та ІЗЗНС або агоністом серотонінових рецепторів (триптаном), рекомендується уважне спостереження за пацієнтом, особливо під час початку лікування та підвищення дози препарату. Супутнє застосування венлафаксину з прекурсорами серотоніну (такими як добавки триптофану) не рекомендується.

Активні речовини, що впливають на ЦНС

Ризик застосування венлафаксину в комбінації з іншими речовинами, активними відносно ЦНС, ще не досліджували систематично. Отже, рекомендується дотримуватися обережності при прийомі венлафаксину в комбінації з іншими активними речовинами, що впливають на ЦНС.

Етанол: венлафаксин не продемонстрував посилення порушення ментальних та рухових навичок, викликаних дією етанолу. Однак, як і при застосуванні всіх активних речовин, що вливають на ЦНС, пацієнтам слід рекомендувати уникати вживання алкогольних напоїв.

Вплив інших лікарських засобів на венлафаксин

Кетоконазол (інгібітор CYP3A4): фармакокінетичне дослідження застосування кетоконазолу у швидких та повільних метаболізаторів ізоферменту CYP2D6 призвело до підвищення показника AUC венлафаксину (70% у повільних метаболізаторів та 21% у швидких метаболізаторів ізоферменту CYP2D6) та О-десметилвенлафаксину (33% у повільних метаболізаторів та 23% у швидких метаболізаторів ізоферменту CYP2D6) після застосування кетоконазолу. Одночасне застосування інгібіторів CYP3A4 (наприклад, атазанавіру, кларитроміцину, індинавіру, ітраконазолу, вориконазолу, позаконазолу, кетоконазолу, нелфінавіру, ритонавіру, саквінавіру, телітроміцину) та венлафаксину може збільшити рівні венлафаксину та О-десметилвенлафаксину. Таким чином, рекомендується дотримуватися обережності, якщо терапія пацієнта включає одночасне застосування інгібітора CYP3A4 і венлафаксину.

Вплив венлафаксину на інші лікарські засоби

Літій: при одночасному застосуванні венлафаксину та літію може розвинутися серотоніновий синдром.

Діазепам: венлафаксин не впливає на фармакокінетику та фармакодинаміку діазепаму та його активного метаболіту – десметилдіазепаму. Діазепам, схоже, не впливає на фармакокінетику ні венлафаксину, ні О-десметилвенлафаксину. Невідомо, чи існують фармакокінетичні та/або фармакодинамічні взаємодії з іншими бензодіазепінами.

Іміпрамін: венлафаксин не впливав на фармакокінетику іміпраміну та 2-ОН-іміпраміну. Спостерігалося дозозалежне збільшення показника AUC 2-ОН-іміпраміну в 2,5-4,5 разу при застосуванні венлафаксину в дозах 75-150 мг один раз на день. Іміпрамін не впливав на фармакокінетику венлафаксину та О-десметилвенлафаксину. Клінічна значущість цієї взаємодії невідома. При супутньому застосуванні венлафаксину та іміпраміну слід дотримуватися обережності.

Галоперидол: результати фармакокінетичного дослідження застосування венлафаксину з галоперидолом показали 42% зменшення загального кліренсу при пероральному прийомі, 70% збільшення показника AUC, 88% збільшення показника C_max, але період напіввиведення галоперидолу залишився без змін. Це варто враховувати у пацієнтів, які отримують супутнє лікування препаратами галоперидол та венлафаксин. Клінічна значущість цієї взаємодії невідома.

Рисперидон: венлафаксин збільшував показник AUC рисперидону на 50%, але істотно не змінював фармакокінетичний профіль загального активного компонента (рисперидон плюс 9-гідроксирисперидон). Клінічна значущість цієї взаємодії невідома.

Метопролол: одночасне застосування венлафаксину та метопрололу здоровим добровольцям у дослідженні фармакокінетичних взаємодій для обох лікарських засобів призвело до підвищення концентрацій метопрололу в плазмі крові приблизно на 30-40% без зміни концентрацій в плазмі крові його активного метаболіту – альфа-гідроксиметопрололу. Клінічна значущість цих даних у пацієнтів з підвищеною чутливістю невідома. Метопролол не змінював фармакокінетичний профіль венлафаксину або його активного метаболіту – О-десметилвенлафаксину. Слід дотримуватися обережності при одночасному застосуванні венлафаксину та метопрололу.

Індинавір: дані фармакокінетичного дослідження із застосуванням індинавіру показали 28% зменшення показника AUC та 36% зменшення показника C_max індинавіру. Індинавір не впливав на фармакокінетику венлафаксину та О-десметилвенлафаксину. Клінічна значущість цієї взаємодії невідома.

Особливості застосування.

Суїцид/ суїцидальні думки або клінічне погіршення

Ризик появи депресії, пов’язаної з підвищеним ризиком виникнення думок про заподіяння собі каліцтв та про суїцид (суїцидальні дії та прояви), зберігається до настання істотної ремісії. Оскільки поліпшення протягом перших декількох тижнів лікування або довше може не наступити, пацієнти повинні перебувати під пильним контролем до настання поліпшення. За даними загального клінічного досвіду відомо, що ризик суїциду може збільшитися на ранніх стадіях видужання.

Інші психічні розлади, для лікування яких показаний венлафаксин, також можуть бути пов'язані з підвищеним ризиком виникнення суїцидальних дій та проявів. Крім того, ці стани можуть супроводжувати великий депресивний розлад. Застережень, яких дотримуються при лікуванні пацієнтів з великим депресивним розладом, необхідно також дотримуватися при лікуванні пацієнтів з іншими психічними розладами.

Пацієнти з суїцидальними діями та проявами в анамнезі або пацієнти, які демонструють значною мірою суїцидальне мислення до початку лікування, як відомо, мають підвищений ризик виникнення суїцидальних думок або спроб суїциду під час лікування і повинні знаходитись під пильним спостереженням.

Уважне спостереження за пацієнтами, особливо за тими, які належать до групи високого ризику, повинно проводитися разом з медикаментозним лікуванням, особливо на ранній стадії лікування та після зміни дози препарату. Пацієнти та особи, які здійснюють догляд за пацієнтами, повинні бути попереджені про необхідність виявляти розвиток будь-якого клінічного погіршення, виникнення суїцидальної поведінки або думок та незвичайних змін у поведінці, а також про необхідність звернення за медичною допомогою відразу ж у випадку появи цих симптомів.

Серотоніновий синдром

Як і при застосуванні інших серотонінергічних засобів, при лікуванні венлафаксином може виникнути серотоніновий синдром – потенційно небезпечний для життя стан, або реакції, подібні до нейролептичного злоякісного синдрому (НЗС), особливо при одночасному застосуванні інших серотонінергічних засобів (включаючи СІЗЗС, ІЗЗНС і триптани) з препаратами, які порушують метаболізм серотоніну, такими як інгібітори МАО, або з нейролептиками чи іншими антагоністами допаміну.

Симптоми серотонінового синдрому можуть включати зміни в психічному стані пацієнта (наприклад, збудження, галюцинації, кома), нестабільність вегетативної нервової системи (наприклад, тахікардія, «лабільний» артеріальний тиск, гіпертермія), відхилення з боку нервово-м’язової системи (наприклад, гіперрефлексія, відсутність координації) та/або симптоми з боку травного тракту (наприклад, нудота, блювання, діарея). Серотоніновий синдром в найбільш тяжкій формі може нагадувати НЗС, що включає в себе гіпертермію, ригідність м’язів, нестабільність з боку вегетативної нервової системи з можливими швидкими коливаннями життєвих показників організму і змінами психічного статусу.

Якщо супутнє лікування венлафаксином та іншими препаратами, які можуть вплинути на серотонінергічні та/або дофамінергічні нейромедіаторні системи, клінічно виправдано, у такому випадку рекомендується уважне спостереження за пацієнтами, особливо під час початку лікування та збільшення дози.

Одночасне застосування венлафаксину з попередниками серотоніну (такими як добавки триптофану) не рекомендується.

Вузькокутова глаукома

На фоні прийому венлафаксину може виникнути мідріаз. Рекомендується проводити ретельний моніторинг стану пацієнтів з підвищеним внутрішньоочним тиском або з підвищеним ризиком розвитку гострої вузькокутової глаукоми (закритокутової глаукоми).

Артеріальний тиск

При застосуванні венлафаксину часто повідомлялося про дозозалежне підвищення артеріального тиску. Після реєстрації лікарського засобу в декількох випадках повідомлялося про появу підвищеного артеріального тиску тяжкого ступеня, що потребувало негайного лікування. Всі пацієнти повинні перебувати під пильним наглядом медперсоналу щодо розвитку високого артеріального тиску, а до початку лікування необхідно контролювати перебіг вже існуючої артеріальної гіпертензії. Артеріальний тиск слід періодично перевіряти після початку лікування та після підвищення дози препарату. Слід дотримуватися обережності при лікуванні пацієнтів, чиї фонові захворювання можуть бути спровоковані підвищенням артеріального тиску, наприклад у пацієнтів з порушеною серцевою функцією.

Частота серцевих скорочень

Підвищення частоти серцевих скорочень може виникнути особливо при застосуванні більш високих доз препарату. Слід дотримуватися обережності при лікуванні пацієнтів, чиї фонові стани можуть бути спровоковані підвищенням частоти серцевих скорочень.

Хвороба серця та ризик розвитку аритмії

Застосування венлафаксину пацієнтам з недавно перенесеним інфарктом міокарда або з нестабільною хворобою серця в анамнезі не вивчали. Тому цей препарат необхідно з обережністю застосовувати цим пацієнтам.

Після реєстрації венлафаксину при його застосуванні, особливо при його передозуванні, повідомлялося про виникнення серцевої аритмії з летальним наслідком. Необхідно враховувати відношення ризику та користі до призначення венлафаксину пацієнтам з високим ризиком розвитку серйозної серцевої аритмії.

Судоми

При лікуванні венлафаксином можуть виникати судоми. Як і при застосуванні всіх антидепресантів, лікування венлафаксином необхідно обережно починати у пацієнтів із наявністю судом в анамнезі. Ці пацієнти повинні перебувати під пильним наглядом. Лікування будь-якого пацієнта, у якого виникають напади, необхідно припинити.

Гіпонатріємія

При застосуванні венлафаксину може розвинутися гіпонатріємія та/або синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону (СНСАГ). Найбільш часто повідомлялося про виникнення цих явищ у зневоднених пацієнтів або у пацієнтів зі зменшеним обсягом міжклітинної рідини. Пацієнти літнього віку, пацієнти, які приймають сечогінні засоби, та пацієнти, у яких в інших випадках відбувається гіповолемія, мають більший ризик розвитку цих явищ.

Аномальна кровотеча

Лікарські засоби, що інгібують зворотне захоплення серотоніну, можуть призвести до зниження функції тромбоцитів. У пацієнтів, які приймають венлафаксин, може підвищуватись ризик кровотечі з боку шкіри та слизових оболонок, в тому числі ризик кровотечі з боку травного тракту. Як і при застосуванні інших інгібіторів зворотного захоплення серотоніну, венлафаксин необхідно обережно застосовувати у пацієнтів, схильних до кровотечі, включаючи пацієнтів, які отримують антикоагулянти та інгібітори тромбоцитів.

Рівень холестерину в сироватці крові

Клінічно значуще підвищення рівнів холестерину в сироватці крові було зареєстровано у 5,3% пацієнтів, які отримували лікування венлафаксином, та не зареєстровано у жодного з пацієнтів, які отримували плацебо, протягом не менше 3 місяців під час участі в плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях. Під час тривалого лікування слід розглянути необхідність визначення рівня холестерину в сироватці крові.

Супутнє застосування із засобами для схуднення

Безпека та ефективність терапії венлафаксином в комбінації із засобами для схуднення, включаючи фентермін, установлені не були. Супутнє застосування венлафаксину та засобів для схуднення не рекомендується.

Манія/гіпоманія

Манія/гіпоманія може виникнути у невеликого відсотка пацієнтів з розладами настрою, які отримували антидепресанти, в тому числі венлафаксин. Як і при застосуванні інших антидепресантів, венлафаксин слід обережно призначати пацієнтам з біполярним розладом в анамнезі або сімейному анамнезі.

Агресія

Агресія може виникнути у невеликого числа пацієнтів, які отримували антидепресанти, в тому числі венлафаксин. Повідомлялося про появу цього явища після початку лікування, зміни дози препарату та після припинення лікування.

Як і при застосуванні інших антидепресантів, венлафаксин слід обережно застосовувати пацієнтам з агресією в анамнезі.

Припинення лікування

Після припинення лікування часто виникають симптоми відміни, особливо після раптового припинення лікування.

Ризик виникнення симптомів відміни може залежати від декількох факторів, включаючи тривалість лікування та дозу препарату, а також швидкість зниження дози. Найбільш часто повідомлялося про реакції: запаморочення, порушення чутливості (в тому числі парестезія), розлади сну (в тому числі безсоння та глибокий сон), збудження або тривога, нудота та/або блювання, тремор та головний біль. Як правило, ці симптоми мають легкий та середній ступені тяжкості; однак у деяких пацієнтів вони можуть бути тяжкими за інтенсивністю. Зазвичай ці явища виникають протягом перших декількох днів після припинення лікування, але надходили поодинокі повідомлення про виникнення таких симптомів у пацієнтів, які через неуважність пропускали прийом дози препарату. В цілому, ці симптоми минають самостійно протягом 2 тижнів, хоча у деяких пацієнтів вони можуть тривати довше (2-3 місяці або довше). Отже, під час припинення лікування необхідно поступово знижувати дозу венлафаксину протягом декількох тижнів або місяців, залежно від потреб пацієнта.

Акатизія/ психомоторне збудження

Застосування венлафаксину було пов'язане з розвитком акатизії, що характеризується суб’єктивно неприємним або тривожним збудженням та необхідністю часто рухатися і супроводжувалась нездатністю сидіти або стояти на місці. Це явище більш імовірно відбувається протягом перших декількох тижнів лікування. У пацієнтів, у яких розвиваються ці симптоми, збільшення дози препарату може завдати шкоди здоров'ю.

Сухість у роті

Повідомлялося про випадки виникнення сухості в роті у пацієнтів, які отримували венлафаксин. Таке явище може збільшити ризик розвитку карієсу, тому слід звернути увагу пацієнтів на важливість дотримання гігієни порожнини рота.

Цукровий діабет

У пацієнтів з цукровим діабетом лікування СІЗЗС або венлафаксином може впливати на глікемічний контроль. Дози інсуліну та/або протидіабетичних лікарських засобів для перорального застосування, можливо, доведеться коригувати.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність

Відповідних даних щодо застосування венлафаксину вагітним жінкам немає.

Застосування препарату у період вагітності протипоказано.

Як і при застосуванні інших інгібіторів зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС/ІЗЗНС), у новонароджених дітей можуть виникнути симптоми відміни препарату, якщо венлафаксин застосовувався незадовго до народження дитини. У деяких новонароджених дітей, які зазнавали впливу венлафаксину в кінці третього триместру, розвилися ускладнення, що потребували парентерального харчування, допоміжної штучної вентиляції легенів та тривалої госпіталізації. Такі ускладнення можуть виникнути відразу ж після народження дитини.

У новонароджених дітей можуть спостерігатися наступні симптоми, якщо мати дитини застосовувала СІЗЗС/ІЗЗНС на пізніх термінах вагітності: дратівливість, тремор, гіпотензія, наполегливий плач та труднощі під час смоктання грудей матері або труднощі із засинанням. Ці симптоми можуть виникнути на фоні серотонінергічних ефектів або симптомів впливу препарату. В більшості випадків ці ускладнення спостерігаються відразу або протягом 24 годин після пологів.

Епідеміологічні дані показали, що застосування СІЗЗС під час вагітності, особливо на пізніх термінах вагітності, може збільшити ризик розвитку персистуючої легеневої гіпертензії у новонароджених (ПЛГН). Хоча дослідження з вивчення зв'язку ПЛГН із застосуванням ІЗЗНС не проводилися, цей потенційний ризик при застосуванні венлафаксину виключати не можна, з урахуванням відповідного механізму дії (інгібування зворотного захоплення серотоніну).

Лактація

Венлафаксин та його активний метаболіт О-десметилвенлафаксин виділяється в грудне молоко. У постмаркетинговий період застосування препарату у немовлят, які перебували на грудному вигодовуванні, спостерігалися плач, дратівливість та порушення сну. Симптоми, що узгоджувалися з припиненням застосування венлафаксину, також були зареєстровані після припинення годування груддю. Ризик для дитини, яка перебуває на грудному вигодовуванні, виключати не можна. Отже, рішення припинити/продовжити грудне вигодовування дитини або продовжити/припинити лікування препаратом  Медофаксин слід приймати, оцінивши користь від грудного вигодовування для дитини та користь від лікування препаратом  Медофаксин для жінки.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Пацієнтів, які отримують венлафаксин, необхідно попередити, що слід утримуватися від керування автотранспортом та від роботи з механізмами.

Спосіб застосування та дози.

Капсулу приймати під час їди, ковтаючи її цілою і запиваючи водою. Капсулу не слід розкривати, роздавлювати, розжовувати, класти у воду. Приймати 1 раз на день приблизно в один і той же час, вранці або ввечері.

Депресія.

Звичайна рекомендована доза Медофаксину для лікування депресії становить 75 мг 1 раз на добу. При необхідності після завершення 2-х тижнів дозу можна збільшити до 150 мг 1 раз на добу з метою досягнення подальшого клінічного покращення. При необхідності дозу можна підвищити до 225 мг/добу при легких формах депресії і до 375 мг/добу при тяжких формах. Будь-яке підвищення дози необхідно здійснювати на 37,5-75 мг кожні 2 тижні або більш тривалий період часу, але не менше ніж через 4 дні.

При призначенні дози 75 мг антидепресивна дія спостерігалася після завершення 2 тижнів лікування.

Через ризик розвитку дозозалежних небажаних ефектів дозу необхідно підвищувати тільки після проведення клінічної оцінки. Необхідно підтримувати найнижчу ефективну дозу.

Пацієнти повинні отримувати лікування протягом достатнього періоду часу, як правило, декілька місяців або довше. Лікування необхідно регулярно переглядати в кожному конкретному випадку. Більш тривале лікування також може бути доцільним для профілактики рецидивів великих депресивних епізодів (ВДЕ). У більшості випадків рекомендована доза для профілактики рецидивів ВДЕ така сама, як і доза, що застосовується під час лікування поточного епізоду.

Антидепресанти слід продовжувати застосовувати протягом не менше шести місяців після настання ремісії.

Генералізовані тривожні розлади і соціальна фобія

Звичайна рекомендована добова доза для лікування особливих типів тривоги, включаючи соціофобію, становить 75 мг 1 раз на добу. Доказів додаткових переваг при застосуванні більш високих доз немає.

Однак для окремих пацієнтів, які не відповідають на застосування початкової дози 75 мг/добу,  для досягнення клінічного покращення після закінчення 2-х тижнів лікування можливе підвищення дози до 150 мг 1 раз на добу. При необхідності дозу можна збільшити до 225 мг 1 раз на добу. Дозу можна збільшувати на 75 мг/добу кожні 2 тижні або більш тривалий період часу, але не менше ніж  через 4 дні.

При  призначенні  дози  75  мг  початок  анксіолітичної   дії   спостерігався   після   закінчення      тижня лікування.

Через ризик розвитку дозозалежних небажаних ефектів дозу необхідно підвищувати тільки після проведення клінічної оцінки. Необхідно підтримувати найнижчу ефективну дозу.

Пацієнти повинні отримувати лікування протягом достатнього часу, як правило декілька місяців або довше. Лікування необхідно регулярно переглядати в кожному конкретному випадку.

Застосування пацієнтам з порушенням функції нирок.

хоча немає необхідності змінювати дозування для пацієнтів зі швидкістю клубочкової фільтрації (ШКФ) 30-70 мл/хв, при призначенні препарату рекомендується дотримуватися обережності. Для пацієнтів, які потребують проведення гемодіалізу, та для пацієнтів з порушенням функції нирок тяжкого ступеня (ШКФ < 30 мл/хв) дозу необхідно зменшити на 50%. Через варіабельність показників кліренсу у цих пацієнтів бажано індивідуально підходити до підбору дози препарату.

Застосування пацієнтам з порушенням функції печінки: для пацієнтів з порушенням функції печінки легкого та середнього ступеня тяжкості, в цілому, необхідно розглядати можливість      50 % зниження дози препарату. Проте через варіабельність показників кліренсу у пацієнтів бажано індивідуально підходити до підбору дози препарату.

Існують обмежені дані щодо пацієнтів з порушенням функції печінки тяжкого ступеня. Рекомендується дотримуватися обережності при застосуванні препарату цій категорії пацієнтів та слід розглянути можливість зниження дози препарату більше ніж на 50 %. При лікуванні пацієнтів з порушенням функції печінки тяжкого ступеня необхідно оцінити потенційну користь і ризик застосування препарату.

Застосування пацієнтам літнього віку: немає необхідності в спеціальному коригуванні дози венлафаксину на підставі тільки віку пацієнта. Проте слід дотримуватися обережності при лікуванні пацієнтів літнього віку (наприклад, через можливе порушення функції нирок, можливість зміни чутливості до нейромедіаторів та схильність до розвитку цих явищ з віком). Необхідно завжди застосовувати найнижчу ефективну дозу препарату, а в разі необхідності збільшення дози препарату пацієнти повинні проходити ретельний контроль.

Відміна венлафаксину: варто уникати раптового припинення застосування препарату. При припиненні лікування венлафаксином дозу необхідно поступово знижувати протягом принаймні 1-2 тижнів, щоб знизити ризик розвитку реакцій відміни. Якщо венлафаксин застосовували більше 6 тижнів, рекомендується зниження доз протягом щонайменше 2 тижнів.

Час, необхідний для поступового зниження дози, залежить від дози, тривалості лікування, а також від індивідуальної чутливості пацієнта.

У випадку розвитку нестерпних симптомів, що з’являються після зниження дози препарату або в результаті припинення лікування, можна поновити застосування раніше призначеної дози. Згодом лікар може продовжити зменшувати дозу, але більш поступово.

Діти

Венлафаксин не слід застосовувати для лікування дітей (віком до 18 років).

Передозування.

Симптоми: тахікардія, зміна рівня свідомості (від сонливості до коми), мідріаз, судоми та блювання. Інші явища, про які повідомлялося, включають зміни показників на електрокардіограмі (наприклад, подовження інтервалу QT, блокада ніжок пучка Гіса, подовження QRS на ЕКГ), шлуночкову тахікардію, брадикардію, артеріальну гіпотензію, вертиго, а також летальний наслідок. В післяреєстраційний період застосування препарату повідомлялось про передозування венлафаксином переважно при одночасному прийомі препарату з алкоголем та/або іншими лікарськими засобами.

Лікування: рекомендується проводити загальні підтримувальні та симптоматичні заходи; необхідно контролювати серцевий ритм та основні показники життєво важливих функцій. При наявності ризику аспірації викликати блювання не рекомендується. Може бути призначено промивання шлунка безпосередньо після прийому препарату або у пацієнтів з проявом симптомів. Прийом активованого вугілля також може обмежити абсорбцію активної субстанції. Малоймовірно, що форсований діурез, діаліз, гемоперфузія та обмінне переливання крові принесуть користь пацієнту. Спеціальні антидоти для венлафаксину невідомі.

Побічні реакції.

Найбільш часто (>1/10) небажаними реакціями, про які повідомлялось, були: нудота, сухість у роті, головний біль та інтенсивне потовиділення (включаючи нічне потіння).

Частота розвитку небажаних явищ визначається наступним чином: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100 до <1/10), нечасто (≥1/1000 до <1/100), рідко (≥1/10000 до <1/1000), невідомої частоти (не можна визначити за наявними даними).

З боку крові та лімфатичної системи: нечасто – екхімоз, шлунково-кишкова кровотеча; невідома частота – кровотеча з боку слизових оболонок, тривала кровотеча, тромбоцитопенія, стійкі патологічні зміни клітинного складу крові (включаючи агранулоцитоз, апластичну анемію, нейтропенію та панцитопенію).

З боку обміну речовин і харчування: часто – підвищений рівень холестерину в сироватці крові, втрата маси тіла; нечасто – збільшення маси тіла; невідома частота – відхилення від норми показників печінкових проб, гіпонатріємія, гепатит, синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону (СНСАДГ), підвищений рівень пролактину.

З боку нервової системи: дуже часто – сухість у роті, головний біль; часто – незвичайні сновидіння, зниження лібідо, запаморочення, підвищений м’язовий тонус (гіпертонія), безсоння, підвищена збудливість, парестезія, седація, тремор, сплутаність свідомості, деперсоналізація; нечасто – апатія, галюцинації, міоклонія, тривожне збудження, порушення координації та рівноваги; рідко – акатизія/ психомоторне збудження, судоми, маніакальна реакція; невідома частота – злоякісний нейролептичний синдром (ЗНС), серотонінергічний синдром, делірій, екстрапірамідні реакції (включаючи дистонію та дискінезію), пізня дискінезія, суїцидальне мислення та поведінка**, вертиго, агресія***.

З боку органів чуттів: часто – порушення акомодації, мідріаз, порушення зору; нечасто – змінені смакові відчуття, дзвін у вухах; невідома частота – закритокутова глаукома.

З боку серцево-судинної системи: часто – артеріальна гіпертензія, розширення кровоносних судин (в основному відчуття жару/ припливи), відчуття серцебиття; нечасто – постуральна гіпотензія, непритомність, тахікардія; невідома частота – артеріальна гіпотензія, подовження інтервалу QT, фібриляція шлуночків, шлуночкова тахікардія (включаючи поліморфну шлуночкову тахікардію типу «пірует»).

З боку дихальної системи: часто – позіхання; невідома частота – легенева еозинофілія.

З боку травної системи: дуже часто – нудота; часто – зниження апетиту (анорексія), запор, блювання; нечасто – бруксизм, діарея; невідома частота – панкреатит.

З боку шкіри: дуже часто – інтенсивне потовиділення (включаючи нічне потіння); нечасто – висип, алопеція; невідома частота – багатоформна еритема, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса–Джонсона, свербіж, кропив’янка.

З боку кістково-м'язової системи: невідома частота – рабдоміоліз.

З боку сечостатевої системи: часто – порушення еякуляції/ оргазму (у чоловіків), аноргазмія, еректильна дисфункція (імпотенція), порушення сечовипускання (в основному утруднений початок сечовипускання), порушення менструального циклу, пов’язані з підвищеною кровотечею або нерегулярною кровотечею (наприклад, менорагія, метрорагія), полакіурія; нечасто – порушення оргазму (у жінок), затримка сечі; рідко – нетримання сечі.

Загальні розлади: часто – астенія (підвищена втомлюваність), озноб; нечасто – ангіоневротичний набряк, реакція фоточутливості; невідома частота – анафілаксія.

** Про випадки виникнення суїцидального мислення та суїцидальної поведінки повідомлялося під час лікування венлафаксином або відразу після припинення лікування.

*** Див. розділ «Особливості застосування».

Припинення лікування венлафаксином (особливо раптове) часто призводить до виникнення симптомів відміни. Найбільш часто повідомлялося про такі реакції: запаморочення, порушення чутливості (включаючи парестезію), порушення сну (включаючи безсоння та напружений сон), збудження або тривога, нудота та/або блювання, тремор, вертиго, головний біль та грипоподібний синдром. Взагалі, ці явища були легкого чи помірного ступеня інтенсивності та самовиліковними, однак у деяких пацієнтів вони могли бути тяжкими та/або тривалими. Отже, якщо немає необхідності в подальшому лікуванні венлафаксином, рекомендується проводити поступове припинення лікування, поступово знижуючи дозу препарату.

Термін придатності.

3 роки.

Умови зберігання.

Зберігати при температурі не вище 25 °С в оригінальній упаковці в недоступному для дітей місці.

Несумісність.

Невідома.

Упаковка.

По 10 капсул у блістері. По 3 або 5 блістерів разом з інструкцією для медичного застосування у картонній коробці.

Категорія відпуску.

За рецептом.

Виробник.

Medochemie LTD (Factory AZ) /  Медокемі ЛТД (Завод AZ).

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.

2 Michael Erakleous Street, Agios Athanassios Industrial Area, Agios Athanassios, Limassol, 4101, Cyprus/

2 Міхаел Ераклеос Стріт, Ажиос Атанасіос Індустріальна зона, Ажиос Атанасіос, Лімассол, 4101, Кіпр.