Софтензиф інструкція, показання, склад, побічні ефекти, ціни в аптеках

Склад:

діюча речовина: індапамід;

1 таблетка пролонгованої дії містить індапаміду 1,5 мг;

допоміжні речовини: гіпромелоза, лактози моногiдрат, целюлоза мікрокристалічна, повiдон К 25, кремнiю діоксид колоїдний безводний, магнiю стеарат;

плівкова оболонка: Опадрай ІІ білий 33G28707 (гіпромелоза, титану дiоксид (E 171), лактози моногiдрат, макрогол 3000, триацетин).

Лікарська форма.

Основні фізико-хімічні властивості: круглі, двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою, від білого до майже білого кольору, діаметром 9 мм.

Фармакотерапевтична група.

Нетіазидні діуретики з помірно вираженою діуретичною активністю. Сульфонаміди прості. Індапамід.

Код АТХ C03B A11.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Індапамід є сульфонамідним похідним з індоловим кільцем, що фармакологічно належить до групи тіазидних діуретиків, які пригнічують реабсорбцію натрію в кортикальному розвідному сегменті. Він підвищує секрецію натрію і хлоридів і меншою мірою – калію і магнію, збільшуючи таким чином діурез і проявляючи свою антигіпертензивну дію.

Клінічні дослідження у фазі II і III із застосуванням монотерапії продемонстрували антигіпертензивну дію, що триває протягом 24 годин. Діуретичний ефект був помірним.

Усе це призводить до зменшення загального опору периферичних судин та артерій та зумовлює зменшення артеріального тиску.

Індапамід зменшує гіпертрофію лівого шлуночка.

При перевищенні рекомендованої дози терапевтичний ефект тіазидів та тіазидоподібних діуретиків не збільшується, тоді як побічні дії продовжують зростати. Дозу не слід збільшувати, якщо лікування неефективне.

Доведено, що індапамід при коротко-, середньо- та довгостроковому лікуванні пацієнтів з гіпертензією:

- не впливає на метаболізм ліпідів: тригліцериди, холестерин ЛПНЩ і холестерин ЛПВЩ;

- не впливає на метаболізм вуглеводів, навіть у гіпертоніків з цукровим діабетом.

Фармакокінетика.

Софтензиф пропонується в лікарській формі з тривалим вивільненням, яке базується на матричній системі, в якій активна складова частина диспергована в носії, який сприяє тривалому вивільненню індапаміду.

Всмоктування. Вивільнена фракція індапаміду швидко і без залишку всмоктується зі шлунково-кишкового тракту. Харчування слабко підвищує швидкість всмоктування, але не впливає на кількість абсорбованої речовини. Пікова концентрація в плазмі крові після одноразової дози спостерігається приблизно через 12 годин після застосування, повторне застосування зменшує коливання сироваткових рівнів між 2 дозами. Існує індивідуальна варіабельність.

Розподіл. Зв’язок індапаміду з протеїнами плазми становить 79 %. Період напіввиведення з плазми становить 14 - 24 години (у середньому 18 годин). Рівноважна концентрація досягається через 7 днів. Багаторазове застосування не призводить до накопичення в організмі.

Метаболізм. Виділяється в основному з сечею (70 % дози) і калом (22 %) у вигляді неактивних метаболітів.

Пацієнти з високим ризиком. Фармакокінетичні параметри не змінюються у пацієнтів з нирковою недостатністю.

Клінічні характеристики.

Показання.

Есенціальна гіпертензія.

Протипоказання.

- Гіперчутливість до індапаміду, інших сульфонамідів або до будь-якої з допоміжних речовин;

- тяжка ниркова недостатність;

- печінкова енцефалопатія або тяжке порушення функції печінки;

- гіпокаліємія.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Нерекомендовані комбінації.

Літій. Можливе підвищення рівня літію у плазмі крові з ознаками передозування, як при безсольовій дієті (знижене виділення літію з сечею). Проте, якщо потрібне застосування діуретиків, необхідно обережно контролювати літій у плазмі крові та коригувати дози літію.

Комбінації, що потребують запобіжних заходів при застосуванні.

Лікарські засоби, що індукують аритмію типу «пірует» (torsades de pointes):

- антиаритмічні препарати IА класу (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);

- антиаритмічні препарати III класу (аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід);

- деякі антипсихотичні препарати: фенотіазини (хлорпромазин, циамемазин, левомепромазин, тіоридазин, трифлуоперазин), бензаміди (амісульприд, сульпірид, сультоприд, тіаприд), бутирофенони (дроперидол, галоперидол);

- інші: бепридил, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин IV, галофантрин, мізоластин, пентамідин, спарфлоксацин, моксифлоксацин, вінкамін IV.

При їх застосуванні підвищується ризик шлуночкових аритмій, особливо аритмії типу «пірует» (torsades de pointes) (гіпокаліємія є фактором ризику). Перед застосуванням цієї комбінації потрібно стежити за гіпокаліємією і скоригувати її, якщо це необхідно. Також потрібне клінічне, плазмово-електролітне та ЕКГ моніторування.

Слід застосовувати препарати, які при існуючій гіпокаліємії не викликають аритмії типу «пірует» (torsades de pointes).

Нестероїдні протизапальні засоби (для системного застосування), включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2), високі дози саліцилової кислоти (≥ 3 г/добу):

- можливе зменшення антигіпертензивної дії індапаміду;

- існує ризик гострої ниркової недостатності у дегідратованих пацієнтів (знижена клубочкова фільтрація). Пацієнту слід провести гідратацію, спостерігати за функцією нирок на початку лікування.

Інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ). Можливий ризик виникнення раптової артеріальної гіпотензії та/або гострої ниркової недостатності на початку лікування інгібітором АПФ у пацієнтів з існуючим дефіцитом натрію (особливо у пацієнтів зі стенозом ниркової артерії).

При артеріальній гіпертензії, якщо попереднє лікування діуретиками викликало дефіцит натрію, необхідно:

- або припинити застосування діуретика за 3 дні до початку лікування інгібітором АПФ і приймати знову гіпокаліємічний діуретик у разі необхідності;

- або призначити низьку початкову дозу інгібітора АПФ і дозу збільшувати поступово.

При застійній серцевій недостатності терапію слід розпочинати по можливості з дуже низької дози інгібітора АПФ після зниження дози гіпокаліємічного діуретика, що застосовується одночасно.

У всіх випадках слід контролювати функцію нирок (плазмовий креатинін) протягом перших тижнів лікування інгібітором АПФ.

Інші препарати, що спричиняють гіпокаліємію, – амфотерицин B (внутрішньовенний), глюкокортикоїди і мінералокортикоїди (для системного застосування), тетракозактид, стимулюючі проносні – підвищують ризик гіпокаліємії (адитивна дія). Необхідний моніторинг рівня калію в плазмі крові та корекція при необхідності. Необхідна особлива обережність при сумісному лікуванні з дигіталісними препаратами. Слід застосовувати нестимулюючі проносні.

Дигіталісні препарати. Наявність гіпокаліємії призводить до токсичної дії дигіталісних препаратів. Необхідний моніторинг рівня калію в плазмі крові та ЕКГ і корекція лікування у разі необхідності.

Баклофен. Посилює антигіпертензивну дію. Слід провести гідратацію і контролювати функцію нирок на початку лікування.

Комбінації, які слід взяти до уваги.

Калійзберігаючі діуретики (амілорид, спіронолактон, триамтерен). Тоді як подібні раціональні комбінації є прийнятними для деяких пацієнтів, у інших можна спостерігати гіпокаліємію (особливо у пацієнтів з нирковою недостатністю або діабетом) або гіперкаліємію. Слід контролювати калій в плазмі крові, ЕКГ та у разі необхідності переглянути лікування.

Метформін. Підвищується ризик виникнення молочнокислого ацидозу, викликаного метформіном, обумовлений можливою функціональною нирковою недостатністю, пов’язаною з діуретиками і особливо з петльовими діуретиками. Не слід застосовувати метформін при рівні креатиніну в плазмі крові більше 15 мг/л (135 мкмоль/л) у чоловіків і 12 мг/л (110 мкмоль/л) у жінок.

Йодовані контрастні засоби. При наявності дегідратації, викликаної діуретиками, існує підвищений ризик гострої ниркової недостатності, особливо при застосуванні високих доз йодованих контрастних засобів. Необхідна регідратація перед введенням йодованих препаратів.

Іміпраміноподібні антидепресанти, нейролептики. Збільшується антигіпертензивна дія і ризик ортостатичної гіпотензії (адитивна дія).

Кальцій (солі). Ризик розвитку гіперкальціємії внаслідок зниженої ниркової екскреції.

Циклоспорин, такролімус. Ризик підвищення креатиніну в плазмі крові без будь-яких змін в циркулюючих рівнях циклоспорину, навіть за відсутності водно-натрієвого дефіциту.

Кортикостероїди, тетракозактид (системне застосування). Зменшення антигіпертензивної дії (затримка води і натрію, обумовлена кортикостероїдами).

Особливості застосування.

Особливі застереження.

Пацієнти з порушеннями функцій печінки.

При порушенні функцій печінки тіазидні діуретики можуть спричинити печінкову енцефалопатію, особливо при порушеному електролітному балансі. В такому разі застосування діуретика слід негайно припинити.

Фотосенсибілізація.

Повідомляється про випадки реакцій фотосенсибілізації при застосуванні тіазидних та тіазидоподібних діуретиків. Якщо під час лікування виникне реакція чутливості до світла, рекомендується припинення лікування. У разі необхідності повторного лікування діуретиком рекомендується захищати частини тіла, які піддаються впливу сонячного світла або штучних УФ-променів.

Допоміжні речовини.

Препарат містить лактози моногідрат, тому пацієнтам з рідкісними спадковими проблемами непереносимості галактози, дефіцитом лактази Лаппа або мальабсорбцією глюкози-галактози не слід застосовувати цей лікарський засіб.

Особливі запобіжні заходи при застосуванні.

Водно-електролітний баланс.

• Натрій в плазмі крові.

Його слід виміряти до початку лікування, а після цього періодично контролювати. Будь-яке лікування діуретиком може викликати гіпонатріємію, іноді з серйозними наслідками. Зниження натрію в плазмі крові на початку може бути асимптоматичним, тому особливо важливо його регулярне контролювання, яке має бути ще частішим у пацієнтів літнього віку або з цирозом печінки.

• Калій в плазмі крові.

Втрата калію при гіпокаліємії є основним ризиком при лікуванні тіазидними та тіазидоподібними діуретиками. Ризик появи гіпокаліємії (< 3,4 ммоль/л) повинен бути попереджений у деяких груп пацієнтів з високим ризиком, таких як пацієнти літнього віку, які недостатньо харчуються і/або які лікуються багатьма лікарськими засобами, пацієнти з цирозом, з набряками і асцитом, пацієнти з ішемічною хворобою і серцевою недостатністю. У цих випадках гіпокаліємія підвищує серцеву токсичність дигіталісних препаратів і ризик аритмій.

Пацієнти з подовженням інтервалу QT, незалежно від того, вродженим або ятрогенним є їх стан, також є групою ризику. Гіпокаліємія, як і брадикардія, є сприяючим фактором для настання важких аритмій, особливо може бути потенційно летальною при аритмії типу «пірует» (torsades de pointes).

У всіх вищеперерахованих випадках потрібно частіше контролювати калій в плазмі крові. Перше визначення калію в плазмі крові потрібно проводити на першому тижні лікування.

У разі встановлення гіпокаліємії слід провести її корекцію.

• Кальцій в плазмі крові.

Тіазидні і тіазидоподібні діуретики можуть зменшити виведення кальцію з сечею і спричинити легке і минуще підвищення кальцію в плазмі крові. Виражена гіперкальціємія може обумовлюватися попереднім невстановленим гіперпаратиреоїдизмом. Лікування слід припинити доти, доки не буде досліджена функція паращитовидних залоз.

Цукор в крові.

Контролювання цукру в крові важливе для пацієнтів з діабетом, особливо при наявності гіпокаліємії.

Сечова кислота.

Може збільшитися тенденція до нападів подагри у пацієнтів з гіперурикемією.

Функція нирок та діуретики.

Тіазидні і тіазидоподібні діуретики найбільш ефективні тільки при нормальній або мінімально ураженій функції нирок (креатинін плазми крові нижче 25 мг/л, тобто 220 мкмоль/л у дорослих). У пацієнтів літнього віку креатинін плазми крові необхідно оцінювати залежно від віку, маси тіла і статі.

Гіповолемія, яка є вторинною внаслідок втрати води і натрію, викликана діуретиком, на початку лікування спричинює зниження клубочкової фільтрації. Це може призвести до підвищення сечовини і креатиніну в плазмі крові. Ця транзиторна функціональна ниркова недостатність проходить без наслідків для пацієнтів з нормальною функцією нирок, але може погіршити стан пацієнтів з існуючою нирковою недостатністю.

Застосування індапаміду у спортсменів може спричинити позитивну реакцію під час допінг-контролю.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність. Як загальне правило, введення діуретиків слід уникати вагітним жінкам і їх ніколи не слід застосовувати для лікування фізіологічних набряків при вагітності. Діуретики можуть викликати фетоплацентарну ішемію з ризиком необоротного ураження плода.

Годування груддю. Годування груддю не рекомендується (індапамід виділяється з грудним молоком).

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Софтензиф не впливає на активну увагу, але в деяких випадках, особливо на початку лікування або при додаванні іншого антигіпертензивного засобу, можливі зміни в реакціях, пов’язані з пониженням кров’яного тиску.

В результаті цього може бути порушена здатність керувати транспортними засобами і працювати з іншими механізмами.

Спосіб застосування та дози.

Для перорального застосування. По одній таблетці кожні 24 години, переважно вранці. Таблетку необхідно приймати цілою, не розжовуючи, запиваючи водою.

При вищих дозах антигіпертензивна дія індапаміду не посилюється, але посилюється діуретична дія.

Ниркова недостатність.

При тяжкій нирковій недостатності (кліренс креатиніну нижче 30 мл/хв) лікування протипоказане (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»).

Тіазидні і тіазидоподібні діуретики повністю ефективні тільки при нормальній або мінімально порушеній функції нирок.

Пацієнти літнього віку.

У пацієнтів літнього віку плазмовий креатинін слід оцінювати відповідно до віку, маси тіла та статі. Пацієнти літнього віку можуть застосовувати Софтензиф, коли функція їх нирок нормальна або мінімально порушена (див. розділ «Особливості застосування»).

Пацієнти із порушенням функцій печінки.

При тяжких порушеннях функцій печінки прийом препарату Софтензиф протипоказаний (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»).

Діти.

Софтензиф не рекомендується застосовувати дітям (віком до 18 років) через відсутність даних про безпеку та ефективність.

Передозування.

Симптоми. Індапамід не проявляє токсичності при застосуванні у дозі до 40 мг, тобто в дозі, що в 27 разів перевищує терапевтичну дозу.

Симптоми передозування проявляються порушенням водно-електролітного балансу (гіпонатріємія, гіпокаліємія). Клінічно можлива поява нудоти, блювання, артеріальної гіпотензії, спазмів, запаморочення, сонливості, сплутаності свідомості, поліурії або олігурії, що досягає анурії (від гіповолемії).

Лікування. Початкові заходи включають швидке виведення препарату шляхом промивання шлунка та/або застосування активованого вугілля з подальшим відновленням водно-електролітного балансу до нормального у спеціалізованому закладі. Терапія симптоматична.

Побічні реакції.

Більшість побічних реакцій, що стосуються клінічних або лабораторних параметрів, є дозозалежними. Тіазидоподібні діуретики, включно з індапамідом, можуть спричинити такі побічні реакції, впорядковані за частотою: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100 до <1/10), нечасто (≥1/1 000 до <1/100), рідко (≥1/10 000 до <1/1 000), дуже рідко (<1/10 000), з невідомою частотою (на підставі існуючих даних неможливо зробити оцінку).

З боку системи крові і лімфатичної системи: дуже рідко – тромбоцитопенія, лейкопенія, агранулоцитоз, апластична анемія, гемолітична анемія.

З боку нервової системи: рідко – запаморочення, втома, головний біль, парестезія; з невідомою частотою – синкопе.

З боку серцево-судинної системи: дуже рідко – аритмія, артеріальна гіпотензія; з невідомою частотою – аритмія типу «пірует» (torsades de pointes) (може бути потенційно летальною) (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» та «Особливості застосування»).

З боку шлунково-кишкового тракту: нечасто – блювання; рідко – нудота, запор, сухість у роті; дуже рідко – панкреатит.

З боку сечовидільної системи: дуже рідко – ниркова недостатність.

З боку печінки та жовчовивідних шляхів: дуже рідко – порушення нормальної функції печінки; з невідомою частотою – вірогідність печінкової енцефалопатії при печінковій недостатності (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»), гепатит.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: реакції гіперчутливості, в основному шкірні, у пацієнтів, які мають схильність до алергічних та астматичних реакцій: часто – макулопапульозні висипання; нечасто – пурпура; дуже рідко – ангіоневротичний набряк та/або кропив’янка, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона; з невідомою частотою – можливе погіршення раніше існуючого гострого дисемінованого червоного вовчака. Повідомляється про випадки фотосенсибілізації (див. розділ «Особливості застосування»).

Дослідження: з невідомою частотою – подовження інтервалу QT на електрокардіограмі (див. розділ «Особливості застосування»), підвищений рівень цукру та сечової кислоти у крові під час лікування (слід уважно обдумати, наскільки ці діуретики прийнятні для пацієнтів з подагрою та діабетом), підвищені рівні печінкових ферментів.

З боку обміну речовин та харчування: дуже рідко – гіперкальціємія; з невідомою частотою – втрата калію з виникненням гіпокаліємії, особливо серйозна у деяких груп пацієнтів з високим ризиком (див. розділ «Особливості застосування»); гіпонатріємія з гіповолемією, що викликають дегідратацію та ортостатичну гіпотензію. Супутня втрата іонів хлору може призвести до вторинного компенсаторного метаболічного алкалозу, частота та ступінь цієї дії низькі.

Під час клінічних досліджень встановлена гіпокаліємія (калій у плазмі крові <3,4 ммоль/л) у 10 % пацієнтів і <3,2 ммоль/л у 4 % пацієнтів після 4-6 тижнів лікування. Після 12 тижнів лікування середнє зниження рівня калію у плазмі крові становить 0,23 ммоль/л.

Термін придатності.

Умови зберігання.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С.

Упаковка.

По 10 таблеток у блістері з ПВХ плівки і алюмінієвої фольги; по 3 блістери у картонній пачці.

Категорія відпуску.

Виробник.

АТ «Софарма».

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.

вул. Ілієнське шосе, 16, Софія, 1220, Болгарія.