Локрен инструкция, показания, состав, побочные эффекты, цены в аптеках

Склад:

діюча  речовина: бетаксолол;

1 таблетка містить бетаксололу гідрохлориду  − 20 мг;

допоміжні речовини: лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, натрію крохмальгліколят (тип А),  кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат; оболонка: гіпромелоза, титану діоксид (Е 171), поліетиленгліколь. 

Лікарська форма.

Основні фізико-хімічні властивості:  білого кольору  двоопуклі круглі таблетки, вкриті оболонкою, з лінією розподілу з одного боку  та гравіюванням – з  іншого.

Фармакотерапевтична група.

Код АТХ С07А В05.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Бетаксолол характеризується трьома фармакологічними властивостями:

-  кардіоселективною бета-адреноблокуючою дією;

- відсутністю часткової агоністичної активності (тобто не проявляє власної симпатоміметичної активності);

- слабким мембраностабілізуючим ефектом (подібно до хінідину або до місцевих анестетиків) у концентраціях, які перевищують рекомендовані терапевтичні дози.

Фармакокінетика.

Абсорбція. Препарат швидко та повністю всмоктується після перорального прийому при дуже невеликому ефекті  «першого проходження» через печінку  та дуже високій біодоступності –  приблизно  85 %, що забезпечує низькі відмінності його концентрації у плазмі крові у різних пацієнтів або в одного пацієнта при тривалому застосуванні.

Бетаксолол зв’язується з білками плазми крові приблизно на  50 %.

Метаболізм. Об’єм розподілу становить приблизно 6 л/кг. В організмі бетаксолол в основному перетворюється у неактивні метаболіти, і тільки 10-15 % бетаксололу виявляється у сечі у незмінному  стані. Основний шлях елімінації – через нирки.

Виділення. Період напіввиведення бетаксололу з організму становить 15-20 годин.

Клінічні характеристики.

Показання.

Артеріальна гіпертензія. 

Профілактика нападів стенокардії напруження.

Протипоказання.

Тяжкі форми бронхіальної астми та хронічних  обструктивних  захворювань легень.

Серцева недостатність, яка не контролюється лікуванням.

Кардіогенний шок.

Атріовентрикулярна блокада II та III ступеня у хворих, які не мають водія ритму.

Стенокардія Принцметала (протипоказана монотерапія препаратом при ізольованій/типовій формі цього захворювання).

Дисфункція синусового вузла (включаючи синоатріальну блокаду).

Брадикардія (частота серцевих скорочень <45-50 уд/хв).

Тяжкі форми синдрому Рейно та інших порушень периферичного кровообігу.

Нелікована феохромоцитома.

Артеріальна гіпотензія.

Гіперчутливість до бетаксололу.

Анафілактичні реакції в анамнезі.

Метаболічний ацидоз.

Препарат протипоказаний для застосування у комбінації з флоктафеніном та сультопридом (див. розділ  «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Препарати, що спричиняють брадикардію. Брадикардія може бути зумовлена цілим рядом лікарських засобів: бета-адреноблокаторами, антиаритмічними препаратами класу Іа, деякими антиаритмічними препаратами класу ІІІ,  деякими блокаторами кальцієвих каналів, препаратами наперстянки, пілокарпіном та антихолінестеразними препаратами.

Небажані комбінації.

Дилтіазем, верапаміл. Порушення автоматизму (надмірна брадикардія, зупинка синусового вузла), порушення атріовентрикулярної провідності, серцева недостатність. Такі комбінації можна застосовувати тільки при ретельному клінічному контролі та електрокардіографічному спостереженні, особливо для хворих літнього  віку або на початку лікування.           

Фінголімод. Одночасне застосування фінголімоду з бета-блокаторами може потенціювати ефекти сповільнення серцевого ритму, що може призводити до летального наслідку. Це особливо актуально для бета-блокаторів, які пригнічують адренергічні компенсаторні механізми.

Необхідний безперервний клінічний та ЕКГ-контроль протягом 24 годин після першої дози препарату.

Комбінації, що потребують обережності при одночасному застосуванні.

Аміодарон. Порушення автоматизму та провідності (пригнічення симпатичних компенсаторних механізмів).

Необхідний  клінічний та електрокардіографічний контроль.

Інгаляційні анестетики, які містять галоген. Бета-адреноблокатори спричиняють зниження серцево-судинних компенсаторних реакцій. Пригнічення бета-адренорецепторів можна усунути за допомогою бета-стимуляторів. Як правило, терапію бета-блокаторами не слід припиняти, а різкої відміни препарату слід уникати у будь-якому випадку. Необхідно повідомити анестезіолога про лікування, що проводиться.

Антиаритмічні препарати I класу (окрім лідокаїну): цибензолін, дизопірамід, флекаїнід, гідрохінідин, мексилетин, пропафенон, хінідин. Порушення скоротливості, автоматизму та провідності міокарда (пригнічення симпатичних компенсаторних механізмів).

Необхідний  клінічний та електрокардіографічний контроль.

Антигіпертензивні препарати центральної дії (клонідин, метилдопа, гуанфацин, моксонідин, рименідин). Виражене підвищення артеріального тиску у випадку раптової відміни антигіпертензивних препаратів центральної дії. Слід уникати раптового припинення лікування антигіпертензивними препаратами центральної дії.

Необхідний  клінічний контроль.

Інсулін, сульфонілсечовини, глініди, гліптини (див. розділ «Особливості застосування»). Усі бета-блокатори можуть маскувати деякі симптоми гіпоглікемії, такі як серцебиття та тахікардія (див. розділ «Особливості застосування»). Пацієнт має  бути попереджений  про необхідність посилити самоконтроль рівня цукру у крові, особливо на початку лікування.

Лідокаїн (внутрішньовенно). Збільшення концентрації лідокаїну у плазмі крові з можливим посиленням небажаних неврологічних і серцевих побічних реакцій (зниження метаболізму лідокаїну у печінці). Рекомендується клінічний та електрокардіографічний контроль і, при необхідності, визначення концентрації лідокаїну у плазмі крові як під час лікування бета-адреноблокаторами, так і після його припинення. При необхідності – корекція дози лідокаїну.

Препарати, які можуть провокувати пароксизмальну шлуночкову тахікардію типу «torsades de pointes». Підвищення ризику розвитку шлуночкової аритмії та особливо пароксизмальної тахікардії типу «torsades de pointes».  Необхідний  клінічний та електрокардіографічний контроль.

Пропафенон. Порушення скоротливості, автоматизму та провідності (пригнічення симпатичних компенсаторних механізмів). Необхідний клінічний і електрокардіографічний контроль. 

Комбінації, які потребують особливої уваги.

Альфа-блокатори, які застосовуються в урології. Посилення антигіпертензивного ефекту. Підвищений ризик ортостатичної гіпотензії.

Антигіпертензивні альфа-блокатори. Посилення антигіпертензивного ефекту. Підвищений ризик ортостатичної гіпотензії.

Нестероїдні протизапальні препарати. Зниження антигіпертензивного ефекту (індуковане  нестероїдними протизапальними  препаратами пригнічення вазодилатуючих простагландинів і затримка рідини та натрію фенілбутазоном).

Інші лікарські засоби, що спричиняють брадикардію. Ризик розвитку  надмірної брадикардії (адитивний ефект).

Дигідропіридини (амлодипін, барнідипін, клевідипін, фелодипін, ісрадипін, лацидипін, лерканідипін, манідипін, нікардипін, ніфедипін, німодипін, нітрендипін). Артеріальна гіпотензія, серцева недостатність у пацієнтів з латентною або неконтрольованою дисфункцією серця (адитивні негативні інотропні ефекти). Лікування бета-блокаторами також може мінімізувати рефлекторну симпатичну відповідь, яка спостерігається у разі надмірних гемодинамічних ефектів.

Дипіридамол (внутрішньовенне застосування). Підвищений антигіпертензивний ефект.

Похідні нітратів/нітритів. Збільшення ризику розвитку артеріальної гіпотензії, особливо постуральної гіпотензії.

Лікарські засоби, які сприяють виникненню постуральної гіпотензії (особливо нітрати, інгібітори фосфодіестерази типу 5, альфа-блокатори при прийомі за урологічними показаннями, іміпрамінові антидепресанти, нейролептики класу фенотіазинів, агоністи допаміну та леводопа). Ризик розвитку артеріальної гіпотензії, особливо постуральної гіпотензії.

Особливості  застосування. 

Ніколи не слід раптово припиняти  лікування  препаратом у хворих із стенокардією: різке припинення прийому препарату може призвести до серйозних порушень серцевого ритму, інфаркту міокарда або раптового летального наслідку.

Запобіжні заходи при застосуванні. Відміна препарату. Лікування препаратом не слід припиняти раптово, особливо для хворих на ішемічну хворобу серця. Дозу необхідно знижувати поступово, протягом 1-2 тижнів, а при  необхідності можна одночасно розпочати замісну терапію, щоб уникнути прогресування стенокардії.

Бронхіальна астма та хронічне обструктивне захворювання легень. Бета-адреноблокатори можна  призначати тільки хворим із помірним ступенем тяжкості захворювання, з вибором селективного бета-адреноблокатора у низькій початковій дозі. Перед початком лікування рекомендується провести оцінку дихальної функції.

При розвитку нападів під час лікування можна застосовувати бронходилататори  (бета₂-адреноміметики).

Серцева недостатність. У хворих із серцевою недостатністю, яка контролюється за допомогою лікування,  Локрен^Ò при необхідності можна застосовувати під ретельним медичним наглядом у дуже низьких дозах, які поступово підвищуються.

Брадикардія. Дозу необхідно зменшити, якщо частота серцевих скорочень у стані спокою нижче за 50-55 ударів за хвилину та у хворого є клінічні прояви брадикардії.

Атріовентрикулярна блокада І ступеня. Враховуючи негативний дромотропний ефект бета-блокаторів, Локрен^Ò з обережністю слід призначати пацієнтам із атріовентрикулярною блокадою І ступеня.

Стенокардія Принцметала. Кількість і тривалість нападів стенокардії можуть збільшитися при застосуванні бета-блокаторів у хворих на стенокардію Принцметала. Застосування препарату можливе при захворюванні помірного ступеня тяжкості та за умови, що лікування проводити одночасно із застосуванням судинорозширювальних засобів.

Порушення периферичного кровообігу. Бета-адреноблокатори можуть призводити до погіршення стану хворих із порушеннями периферичного кровообігу (хвороба Рейно або синдром Рейно, артеріїт або хронічне облітеруюче захворювання артерій нижніх кінцівок). У таких випадках рекомендується застосовувати кардіоселективний бета-блокатор із наявністю властивостей часткового агоністу бета-рецепторів; призначати його слід з обережністю.

Феохромоцитома. При застосуванні бета-адреноблокаторів для лікування артеріальної гіпертензії, спричиненої феохромоцитомою, потрібний ретельний моніторинг артеріального тиску.

Хворі літнього віку. У пацієнтів літнього віку обов’язковою є строга відповідність згідно протипоказань. Потрібно бути обережними: лікування пацієнтів літнього віку слід розпочинати з малої дози та під ретельним наглядом (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Хворі з нирковою недостатністю. Для хворих із нирковою недостатністю дозування необхідно коригувати  залежно від  концентрації креатиніну у крові або кліренсу креатиніну (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Хворі на цукровий діабет. Слід попередити хворого про необхідність посилити самоконтроль рівня глюкози у крові на початку лікування. Продромальні симптоми гіпоглікемії можуть бути замаскованими, особливо тахікардія, відчуття серцебиття та підвищена пітливість (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами» та «Побічні реакції»).

Псоріаз.  Призначення препарату потребує ретельної оцінки необхідності його застосування, оскільки є повідомлення про погіршення стану  хворих на псоріаз під час лікування бета-адреноблокаторами (див. розділ «Побічні реакції»).

Алергічні реакції. У пацієнтів, схильних до тяжких анафілактичних реакцій, особливо пов’язаних із застосуванням  контрастних засобів, що містять йод, або флоктафеніну, або при проведенні десенсибілізуючої терапії, застосування бета-адреноблокаторів може призвести до подальшого посилення реакції і резистентності до лікування цього стану звичайними дозами адреналіну.

Загальна анестезія. Бета-блокатори спричиняють ослаблення рефлекторної тахікардії та збільшують ризик артеріальної гіпотензії. Продовження лікування бета-блокаторами знижує ризик розвитку аритмії, міокардіальної ішемії та гіпертонічних кризів. Необхідно повідомити анестезіолога про те, що хворий проходить лікування бета-блокатором.

При необхідності припинення лікування та відміни препарату вважається достатнім            48 годин для відновлення чутливості до катехоламінів.

Терапія бета-адреноблокаторами не повинна припинятися:

-       у хворих із коронарною недостатністю, яким бажано приймати препарат до операції, враховуючи ризик, пов’язаний з раптовою відміною бета-адреноблокаторів;

-       у разі ургентних операцій або у тих випадках, коли припинення лікування неможливе. Хворого потрібно захистити від наслідків збудження блукаючого нерва, призначаючи премедикацію атропіном, з повторенням при необхідності. Для анестезії необхідно застосовувати засоби, які пригнічують міокард найменшою мірою, а втрата крові має бути компенсована.     

Необхідно  враховувати  ризик розвитку анафілактичних реакцій.

Офтальмологія. Блокада бета-адренорецепторів зумовлює зниження внутрішньоочного тиску та може призводити до зміни результатів скринінгового дослідження на глаукому. Офтальмолог має бути інформований про те, що пацієнт приймає бетаксолол. За пацієнтами, які отримують бета-блокатори і системно, й у вигляді очних крапель, необхідно встановити нагляд, враховуючи можливий адитивний ефект цих препаратів.

Тиреотоксикоз. Бета-блокатори маскують серцево-судинні симптоми тиреотоксикозу.

Спортсмени. Спортсмени повинні враховувати, що препарат містить активну субстанцію, яка може давати позитивну реакцію при проведенні тестів  антидопінгового контролю.

Препарат містить лактозу, тому його не рекомендується застосовувати пацієнтам із рідкісними спадковими формами непереносимості галактози, недостатністю лактази або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність.

Тератогенний аспект. У дослідженнях на тваринах не було виявлено жодних тератогенних ефектів препарату. Дотепер немає повідомлень про тератогенні ефекти у людей, а в результаті контрольованих проспективних досліджень не було виявлено жодних вроджених вад розвитку.

Неонатальний аспект. Дія бета-адреноблокатора зберігається протягом декількох днів після народження у новонароджених, матері яких отримували лікування даним лікарським засобом. Хоч даний залишковий ефект може не мати клінічних наслідків, тим не менше зберігається можливість розвитку серцевої недостатності. У такому разі новонародженого необхідно помістити у відділення інтенсивної терапії (див. розділ «Передозування»), а також слід уникати застосування плазмозамінників (через ризик розвитку гострого набряку легень). Також є повідомлення про випадки розвитку брадикардії, респіраторного дистрес-синдрому і гіпоглікемії. У зв’язку з цим рекомендується ретельний нагляд за новонародженим у спеціалізованих умовах (контроль частоти серцевих скорочень та рівня глюкози в крові протягом перших 3-5 днів життя).

У зв’язку з цим застосування бетаксололу у період вагітності не рекомендується, за винятком випадків, коли користь від застосування препарату переважає можливі ризики.

Годування груддю.

Бета-адреноблокатори проникають у грудне молоко. Годування груддю у період лікування препаратом Локрен^Ò слід припинити, оскільки ризик розвитку гіпоглікемії або брадикардії у новонароджених не досліджували.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими  механізмами. Досліджені з вивчення впливу бетаксололу на здатність керувати автотранспортом не проводили. При керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами необхідно враховувати, що на тлі прийому цього препарату іноді можуть виникати запаморочення, порушення гостроти зору та інші побічні реакції, що може негативно вплинути на  швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими  механізмами.

Спосіб застосування та дози. 

Звичайна доза при артеріальній гіпертензії та для профілактики нападів  стенокардії напруження – 1 таблетка по 20 мг на добу.

Дозування для хворих із нирковою недостатністю. У хворих із нирковою недостатністю кліренс бетаксололу зменшується зі зниженням функцій нирок.

Дозу необхідно адаптувати до стану функцій нирок хворого: при кліренсі креатиніну           ³ 20 мл/хв корекція дози не потрібна. Однак рекомендується проводити клінічне спостереження, починаючи з 1-го тижня лікування до досягнення рівноважних рівнів препарату у крові (у середньому 4 доби).

Для хворих із тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну < 20 мл/хв) рекомендована початкова доза становить 10 мг на добу (незалежно від частоти та розкладу процедур діалізу у хворих, яким проводиться гемодіаліз).

Для хворих із печінковою недостатністю немає необхідності коригувати дозу; однак на початку терапії бажане клінічне спостереження.

Діти. Безпека та ефективність застосування препарату дітям не встановлені, тому застосовування його цій категорії пацієнтів протипоказане.

Передозування. 

Симптоми передозування препарату: брадикардія або надмірне зниження артеріального тиску.

При брадикардії або надмірному зниженні артеріального тиску необхідно ввести

-       1-2 мг атропіну внутрішньовенно;

-       1 мг глюкагону (введення препарату повторювати при необхідності);

-       при необхідності проводити  повільну інфузію 25 мкг ізопреналіну або вводити             2,5-10 мкг/кг/хв добутаміну.

При серцевій декомпенсації у новонароджених, матері яких у період вагітності застосовували бета-адреноблокатори:

-       глюкагон у дозі 0,3 мг/кг маси тіла;

-       госпіталізація у відділення інтенсивної терапії;

-       ізопреналін і добутамін: зазвичай у досить високих дозах і тривалий час, під наглядом спеціаліста.

Побічні реакції.

Частота побічних реакцій класифікована за такими категоріями: дуже часто (≥1/10), часто (від ≥ 1/100 до < 1/10), нечасто (від ≥ 1/1000 до < 1/100), рідко (від ≥ 1/10 000 до < 1/1000), дуже рідко (< 1/10 000), частота невідома (не можна оцінити за доступними даними).

Побічні реакції представлено у межах кожного класу у порядку зменшення частотності.

Розлади з боку шкіри та підшкірної клітковини.

Рідко: шкірні реакції, включаючи псоріазоподібні висипання або загострення псоріазу (див. розділ «Особливості застосування»).

Частота невідома: кропив’янка, свербіж, гіпергідроз.

Розлади з боку нервової системи.

Часто: запаморочення, головний біль.

Дуже рідко: дистальна парестезія.

Частота невідома: летаргія.

Розлади з боку органа зору.

Дуже рідко: погіршення зору.

Рідко: сухість очей.

Порушення з боку психіки.

Часто: астенія, безсоння.

Рідко: депресія.

Дуже рідко: галюцинації, сплутаність свідомості, нічні кошмари.

Розлади з боку шлунково-кишкового тракту.

Часто: біль у шлунку, діарея, нудота, блювання.

Метаболічні та аліментарні розлади.

Дуже рідко: гіпоглікемія, гіперглікемія.

Розлади з боку серця.

Часто: брадикардія, іноді тяжка.

Рідко: серцева недостатність, зниження артеріального тиску, сповільнення атріовентрикулярної провідності або посилення існуючої атріовентрикулярної блокади.

Розлади з боку судин.

Часто: похолодання кінцівок.

Рідко: синдром Рейно, погіршення переміжної кульгавості.

Розлади з боку органів дихання, грудної клітки і середостіння.

Рідко: бронхоспазм.

Розлади з боку репродуктивної системи та молочних залоз.

Часто: імпотенція.

Вплив на результати лабораторних аналізів.

Рідко  спостерігається поява антинуклеарних антитіл, яка тільки у виняткових випадках супроводжувалася клінічними проявами типу системного червоного вовчака, що минали після припинення лікування.

Термін придатності. 3 роки.

Умови зберігання.

Зберігати у недоступному для дітей місці. Не потребує спеціальних умов зберігання.

Упаковка.

№ 28 (14х2): по 14 таблеток у блістері; по 2 блістери у картонній коробці.

Категорія відпуску.

Виробник.

САНОФІ ВІНТРОП ІНДАСТРІА - ТУРЗ.

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.

30-36 авеню Гюстав Ейфель, ТУРЗ, 37100,  Франція.

Заявник.

ТОВ «Санофі-Авентіс Україна», Україна.